У заході взяли участь художники-лауреати премії ім. М.Коцюбинського Анатолій ШКУРКО, Володимир ЄМЕЦЬ, Олексій ПОТАПЕНКО та Іван ПЕНСЬКИЙ, донька Андрія МОРДОВЦЯ – Тетяна.

Також перед присутніми виступили: перший заступник начальника Головного управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Леонід СМОЛЯК, директор музею Ігор КОЦЮБИНСЬКИЙ та зав. відділом музею-заповідника М.Коцюбинського Марія МОСКАЛЕНКО.

Картини, що представлені на виставці - з приватних колекцій митців, фондів літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського та обласного художнього музею.

Виставка триватиме до 15 жовтня. Довідки за тел: (04622) 4-10-03 або 4-43-26.

А це – короткі біографічні дані про митців, чиї роботи експонуються на цій виставці:

Федір Федорович Кравчук (1953-2010)

Народився 30 червня 1953 р. в Калінінградській області. Освіту отримав у Чебоксарському художньому училищі та в Ленінградському державному педагогічному інституті імені О.Герцена. Після закінчення вищого закладу художник пов’язав своє життя із Чернігівщиною.

Основні жанри, в яких працював автор – портрет, пейзаж, натюрморт, виконані здебільшого в олійній техніці. Член Спілки художників України. Лауреат премії ім. М.Коцюбинського 2008 року. Ф.Кравчука як чутливого художника вразила манера М. Коцюбинського малювати словом та відтворювати світ в русі і фарбах. Представлений на виставці триптих «Чернігівське обійстя М.Коцюбинського», став немов би містком між сучасністю і історією, по-новому наблизив нас до генія літератури. В основі задуму покладений посмертний монументальний портрет М.Коцюбинського, але для глибокого розкриття світу письменника художник зобразив його життєвий простір, його «чернігівське обійстя».

Загадковість і таємничість людської індивідуальності завжди приваблювала художника і особлива цінність його творчості.

На жаль, Федір Кравчук відійшов у інший світ відносно молодим і сповненим творчих задумів на 58-му році життя у серпні 2010 р.

Олексій Григорович Потапенко

Народився 1938 року на Харківщині, належить до тих митців, яким вдається створити на полотні окремий світ, що живе власним життям.

Він дивиться на світ прискіпливим поглядом і зображує його мовою живопису, але у власній системі світобачення. Художник свідомо оминає класичні канони та обмеження, що протягом історії мистецтва так часто нав’язувались авторам. Олексій Григорович говорить мовою живопису так, як відчуває його душа. А нам залишається лише пильно придивлятися і зуміти прочитати його твори, відкрити для себе цілий світ цікавих думок і асоціацій. В центрі його художнього дослідження – сучасна людина, котра, однак, зберігає зв’язок із минулим своєї землі.

Наприклад: добре відома в історії малярства притча про блудного сина подана художником своєрідно в контексті національної історії. Образна мова художника допомагає зрозуміти притчу, народну пісню, спонукає глядача зацікавитись історією своєї країни.

В 2006 році Олексій Григорович став лауреатом обласної премії імені М.Коцюбинського. Була представлена авторська виставка творів художника. На нашій сьогоднішній виставці представлені кращі роботи автора.

Володимир Володимирович Ємець

Уродженець Чернігівщини, колискою його дитинства є село Довжик Чернігівського району. Хлоп’я зростало без батька, якого забрали органи НКВС якраз перед його народженням, що звершилося у квітні 1938 року.

По закінченні Мохнатинської десятирічки 1956 року вступив Володимир до Кишинівського художнього училища, бо потяг до малювання розвивався з раннього дитинства. Чудова художниця і прекрасна вчителька Вільгельміна Зазерська відкрила йому таємницю гармонії кольорів, секрети композиції. Володимир Ємець мріє про подальше навчання в художньому інституті, працюючи два роки в Чернігівській обласній молодіжній газеті «Комсомолець Чернігівщини». 1963 року вступає до Київського художнього інституту, а з 1965 року навчається на факультеті живопису у майстерні відомого художника Віктора Пузиркова. По закінченні вузу повертається до Чернігова, обіймає різні адміністративні посади і багато працює творчо. Його мистецтво стає візитною карткою для старосвітського Чернігова.

Головні мотиви його творчості – незрівнянна краса чарівливого Деснянського краю, а – ще ранній Тичина: густі зелені жита, похилені верби, хатинка, хмари клубочаться у небі.

Виставки в Києві, Чернігові, Мінську, Кракові, Софії, Каліфорнії виокремлюють постать Володимира Ємця в мистецькому світі.

Поряд з пейзажами прокинувся давній потяг до портрета. Володимир Володимирович написав галерею портретів подвижників культури – представників суміжних мистецьких професій: письменників, акторів, педагогів, науковців. Талант художника високо поцінований – він Народний художник України. А 2004 року В.Ємця було удостоєно обласної премії ім. М.Коцюбинського.

Андрій Микитович Мордовець (1918-2006)

Один із найстаріших художників Чернігівщини, блискучий її представник. Він із тих, хто формував та створював умови для розвитку місцевої школи живопису. Творчість художника доповнює й збагачує історію українського реалістичного образотворчого мистецтва.

А.М.Мордовець народився у 1918 році на Сумщині. З дитинства мріє стати художником. Згодом вступає до Харківського художнього училища. Набуває основу малюнка і живопису в майстерні В.Корбинського, першого наставника художника: «…це він закладав у свідомість вихованців реалістичне сприйняття відтворення натури простими засобами…» (А.Мордовець). Закінчити заклад завадила війна. Він бере участь у бойових діях, але й не забуває про творчість. Збереглися начерки та малюнки того часу. У 1945-1951 рр. навчання в Ленінграді – Інституті мистецтва та архітектури ім. І.Ю.Рєпіна. Під керівництвом відомих художників Б.Ольховського, І.Сорокіна та Р.Френца здобуває прекрасну художню освіту.

Весною 1953 року А.Мордовець їде в місто Чернігів. Він згадує: «До Чернігова я прибув на початку квітня 1953 року. Старовинне місто, весняна повноводна Десна вразили мене так, що я назавжди залишився тут…» В новому і близькому для серця місті художник творчо працює, зарекомендує себе талановитим живописцем, фахівцем. Постійно бере участь у республіканських та обласних виставках.

Удосконалюючи традиції реалістичного мистецтва, художник створює свою, характерну лише для нього, художню мову. Він плідно працює – пише портрети, картини на історичну тематику: «Гайдамаки» (1960 р.), «Клятва» (1972 р.), «Річка Удай на Прилуччині» (1974 р.) та інші. Його краєвиди зображають мальовничі куточки Чернігівщини в різні пори року. Особливо художнику вдається відобразити давні пам’ятки архітектури в оточенні природи. Реальні мотиви наповнені ліричним настроєм, неповторністю краси, роздумами. Лауреат обласної премії ім. М.Коцюбинського 1993 року. Трагічно загинув у грудні 2006 р.

Анатолій Никифорович Шкурко

Народився 29 жовтня 1924 року в с. Смолин Чернігівського району в родині селянина, прекрасного хлібороба і бджоляра. Наприкінці 1929 року, рятуючись від колективізації, батьки переїхали до Чернігова. Навчався Анатолій в середній школі № 2, любив малювання і не дружив з математикою.

Вирішальний вплив на подальшу долю юнака мав художник Микола Кіцан, з яким Анатолій познайомився на Валу, коли той малював пам’ятник О.Пушкіну. В 1939 році, після закінчення сьомого класу, поступив до Харківського художнього училища.

З початком Великої Вітчизняної війни був мобілізований на прибирання хлібу, переганяння худоби, риття траншей. Цілий місяць брів до Чернігова, ночуючи в стіжках сіна. В Чернігові малював зруйноване місто, багато читав, особливо цікавився добою Відродження. З 1943 року воює, форсував Дніпро в складі І Білоруського фронту під командуванням К. Рокосовського. Тричі поранений, брав участь у штурмі Берліна, розписався на стіні Рейхстагу. Після демобілізації поступив в Інститут живопису, скульптури і архітектури ім. І.Ю.Рєпіна Академії мистецтв СРСР. Дипломна робота – «Гоголь на Україні».

1953 року приїхав до Чернігова з Андрієм Мордовцем, тут обоє одружилися. Став членом Спілки художників УРСР в 1960 році. Був уповноважений по мистецтву в Чернігівській області від Спілки художників в 1965 році. Сприяв будівництву Будинку творчості в Седневі.

Брав участь у всіх республіканських і всесоюзних виставках.

Звання Заслуженого художника одержав у 1960 році.

В 1992 році став Лауреатом обласної премії ім. М.Коцюбинського. А 2009 року одержав звання Народний художник України.

Іван Іванович Пенський

Народився Іван Іванович Пенський в с. Скрипчин, Козелецького району, Чернігівської області. Навчався в університеті народної творчості імені Н.К. Крупської в Москві на відділенні малюнку і живопису, потім в студії образотворчого мистецтва Дрезденської Художньої Академії під керівництвом Рудольфа Хука. Разом з художниками В. Євдокименко, П. Букрим брав участь в організації студії образотворчого мистецтва в містечку Острі на Козелеччині. Студія об’єднала самодіяльних художників району, стала їх творчим осередком.

Перша професійна робота Івана Пенського демонструвалася на виставці у столиці Естонії – Таллінні під час строкової служби у Військово – Морському флоті. З 1978 року постійний учасник всеукраїнських, обласних та міжнародних виставок.

В 1982 році Івана Івановича прийнято до Спілки художників СРСР, а в 1995 році за серію творів «Зелене намисто Полісся» творчість художника відзначено премією ім. М.М. Коцюбинського.

Улюблений жанр майстра – пейзаж. Він втілює роздуми художника про щастя життя, любов до рідної землі, її красу. Іван Пенський – чудовий колорист. Його техніка віртуозна та досконала. Художник використовує темперу, акварель і пастель надаючи їм органічної єдності.

Твори митця представлені в Адміністрації Президента України, Міністерстві культури України, фондах Чернігівського обласного художнього музею, музеях України, Росії, Швеції, приватних зібраннях шанувальників мистецтва за кордоном: США, Англії, Франції, Німеччини та інших країнах.

Ігор Коцюбинський

фото Олександр Майшев