Головна » 2014 » Лютий » 12 » Відбувся літературно-мистецький вечір до 150-річчя від дня народження письменника та громадського діяча Володимира Самійленка
Відбувся літературно-мистецький вечір до 150-річчя від дня народження письменника та громадського діяча Володимира Самійленка
16:37
У Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського відбувся літературно-мистецький вечір, присвячений 150-річчю від дня народження знаного українського письменника та громадського діяча Володимира Самійленка (1864-1925).
Ведуча заходу – зав. відділом музею Тетяна Кузнецова розповіла пристунім про життєвий та творчий шлях відомого поета. Пісні на слова В.Самійленка виконали гуртківці з Чернігівського обласного Палацу дітей та юнацтва. У залі було проекспоновано виставку літератури, присвячену Володимиру Самійленку.

Володимир Іванович Самійленко народився 3 лютого 1864 року у Великих Сорочинцях на Полтавщині.

Його батьком був поміщик Іван Лисевич, а мати — колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник здобув у дяка, згодом у Миргородській початковій школі. У 1875 році Володимир вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив 1884 року.

З 1884 року до 1890 року навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, де прослухав повний курс, але державних іспитів не складав. В університеті познайомився з Іваном Франком, що приїжджав у Київ. Належав разом з Іваном Липою, Михайлом Коцюбинським, братами Міхновськими та іншими до «Братства Тарасівців».

У Києві, навчаючись в університеті, зблизився з літературним гуртком «Плеяда», де активно працювали Леся Українка, її брат Михайло, Євген Тимченко та інші. Гуртком опікувалися Микола Лисенко,Олена Пчілка й Михайло Старицький.

Спробувавши ще за студентських років видати свої поезії окремою книжкою, Самійленко зіткнувся з царською цензурою, яка з двадцяти восьми віршів заборонила одинадцять; відтоді він сам уже не компонував збірок. Завдяки знайомству з Іваном Франком, 1886 року шість чисел львівського журналу "Зоря" виходить з творами В. Самійленка. Друкував свої твори в альманахах «Складка», «Ватра», у журналах«Правда» і «Літературно-науковий вістник» («ЛНВ»).

1887 року Самійленко на кошти "Старої Громади" здійснив поїздку до Галичини, офіційною метою якої було пізнання народу й розбудження національноо духу. В. Самійленко зав’язує дружні стосунки з Іваном Франком, знайомиться з Осипом Маковеєм.
1907 року Іван Франко опублікував статтю "Володимир Самійленко. Проба характеристики", у якій, відновлюючи в пам’яті ці зустрічі, подав надзвичайно тонкий психологічний портрет Самійленка – людини, поета, лірика. Франко захоплювався мовною культурою Самійленка.

Після закінчення навчання Самійленко працював у Києві, Катеринославі й Миргороді. Терпів постійні матеріальні нестатки. Перша збірка «З поезій Володимира Самійленка» вийшла в Києві 1890 року. Потрапив на телеграф, де прослужив чиновником 5-го розряду близько двох років.

З березня 1893 року переїхав до Чернігова на посаду секретаря редакції «Земского сборника». Згодом у Чернігові потоваришував з Борисом Грінченком та Михайлом Коцюбинським, які тоді мешкали у місті на Десні.

З 1905 року в працював у Києві в редакціях газет «Громадська Думка», «Рада», «Шершень» та інших. Врешті склав іспит на нотаріуса і відкрив нотаріальну контору в містечку Добрянка на Чернігівщині, де й трудився до 1917 року. У 1906 році Іван Франко з Михайлом Мочульським самі зібрали друковані й недруковані вірші поета 1884–1906 рр., і видали їх у Львові за його власним прізвищем під заголовком «Україні» з передмовою Франка. Все, про що він писав, присвячувалося рідній країні, яку поет любив святою й нездоланною любов'ю.

За української державності Самійленко служив у міністерствах освіти і фінансів, а в 1920 р. емігрував з урядом УНР до Галичини, окупованої Польщею. У липні 1922 року поселився у садово-господарській школі Львівської "Просвіти" в с. Милування, тоді Тлумацького повіту.
На запрошення Марка Черемшини Самійленки перейшли жити до його дому. Після Снятина сліди поета ведуть у село Карлів – тепер Прутівка. Жив у нестатках, хронічно хворів.

23 лютого 1924 року під час пологів помирає дочка Галя, а на руках згорьованого Самійленка залишилося осиротіле немовля. По смерті доньки Галі Володимир Самійленко повернувся до Милування, але й там довго не затримався. Затужив за Великою Україною (як називали тоді підрадянську Україну в Галичині) і повернувся до Києва. У Києві він переніс ще один удар: трохи більше місяця до його приїзду на руках дружини померла його найстарша дочка Олена, яка після голодного 1921 р. хворіла на сухоти (туберкульоз).

Повернувшись до Києва, Самійленко працював редактором у видавництві художньої літератури. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь та матеріальною скрутою. Намагався «вибити» у більшовицького уряду пенсію, але марно.

12 серпня 1925 року В.Самійленко помер. Похований Володимир Іванович на цвинтарі в Боярці під Києвом за козацьким звичаєм.

Володимир Самійленко був більше знаний серед друзів і в літературі під псевдонімом Сивенький. Поетична спадщина Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з зарубіжної класики. Почуття любові до України звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка».

У низці віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті: «Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія», «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого». Роль Шевченка у розвитку української мови поет розкрив у поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором.

Самійленко визначився як поет-сатирик з засудженням ура-патріотизму, самодержавства, продажності, графоманії: «На печі» (1898), «Собаки», «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906), «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад». Поет висловлював своє обурення з приводу антиукраїнських заходів з боку польської влади, різних заборон об’єднуватися в демократичні гуртки. Ці вболівання лягли в основу написаних у Карлову таких сатиричних творів, як "Шляхи", "Від чого люди лихі" (1924). Автор драматичних творів «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «Маруся Чураївна» (1896), «У Гайхан-Бея» (1917). Самійленко перекладав «Іліаду» Гомера, «Божественну комедію» Данте, п'єси Мольєра, Б. Трістана, Бомарше, А. Франса, вірші Беранже,Байрона, твори О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя. Пейзажна та інтимна лірика Самійленка — це цикли віршів «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали». «Вечірня пісня» поета, покладена на музику композитором Кирилом Стеценком, стала народною піснею. Незадовго до смерті Самійленко продиктував дружині свій останній твір. Це рідкісної форми сонет, т. зв. "Суцільний". Це гімн вічно юній душі поета, сповнений надій на волю України, "На кращий час, на вороття Вкраїні вільного життя".

Підготував І.Коцюбинський









QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 1098 | Додав: Maysheff | Рейтинг: 5.0/7 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість