Головна » 2013 » Грудень » 3 » Відбулося відкриття виставки літератури «Письменник честі» до 140-річчя від дня народження українського письменника Михайла Могилянського
Відбулося відкриття виставки літератури «Письменник честі» до 140-річчя від дня народження українського письменника Михайла Могилянського
18:14
У Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського відбулося відкриття виставки літератури «Письменник честі» до 140-річчя від дня народження знаного українського письменника, публіциста та видавця Михайла Могилянського.
Михайло Могилянський… У літературознавчих працях останніх років врешті з’явилося це ім’я, щоб більше не спіткала його незабудь.
Цього року Михайлові Михайловичу Могилянському, талановитому чернігівцю, адвокату за освітою, громадському діячеві, поету і прозаїку, перекладачеві й видавцю, критику і літературознавцю виповнюється 140 років.

Народився Михайло Михайлович 4 грудня (22 листопада за старим стилем) 1873 року в Чернігові в родині юриста. Закінчив класичну гімназію і вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Ще в гімназії юний Михайло читав твори К.Маркса, Ф.Енгельса, А.Лассаля,Г.Плеханова, а в Петербурзі вступив до «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», працював у «Червоному хресті».

Перше тяжке випробування випало на долю юнака, коли помер батько – Михайло Якович, що обіймав посаду голови карної палати чернігівського суду, а це сталося 1895 року. Опорою для великої родини (три брати і сестра) стала мати Марія Миколаївна Могилянська (в дівоцтві – Максимович). Вся родина переїхала до Петербурга.

Та віддаленість від України не заглушили в юнакові українських зацікавлень. В гімназії в Чернігові Михайло познайомився з українською літературою. Як стверджує дослідниця життя і творчості М.Могилянського Н.Шумило, «при гімназії існувала підпільна бібліотека, багата на україніку, до речі, вона зберігалася в родині Могилянських, яка завдяки батькові перебувала поза будь-якими політичними підозрами… у батька таки зберігалося празьке видання Шевченкового «Кобзаря», з яким хлопець познайомився в дитинстві»1. Пізніше вчителем М.Могилянського з національного питання став Михайло Драгоманов. Тому і свої перші літературні спроби М.Могилянський надсилав не лише до «Русских ведомостей», а й до галицьких видань «Народ» та «Житє і слово».

Взагалі світоглядні позиції М.Могилянського змінювалися протягом життя радикально. Спочатку він захопився ідеями соціалізму, у 1906 році примкнув до партії кадетів, хоча почувався тут не зовсім «у своїй тарілці». 1913 року став на захист царизму, після революційних подій 1917 року перейшов на українські національні позиції.
Ці хитання позначилися і на його навчанні. 1899 року М.Могилянського виключають з Петербурзького університету і садять у «Кресты», а потім висилають до Чернігова на чотири роки. Завершував він освіту вже в Новоросійському університеті (Одеса).

Де б не жив Михайло Могилянський, він ніколи не поривав з рідною Чернігівщиною. У 1904-1917 роках обирався гласним городянського земства, а в 1913 р. – повітовим мировим суддею, але був звільнений і засуджений разом з петербурзькими адвокатами за участь у справі Бейліса. Лише Лютнева революція звільнила його від покарання.

Важко навіть уявити, як могла скластися творча біографія Могилянського, якби не його взаємини з Коцюбинським. У своїх спогадах Михайло Могилянський подає час приїзду Михайла Коцюбинського до Чернігова (грудень 1894 чи січень 1895 рр.) і зазначає: «Я тоді з творів Коцюбинського прочитав, мабуть, тільки «Харитю», «Ціпов’яза», «П’ятизлотника». На підставі того матеріалу я ще не склав ніякої думки про письменника як такого» {2}.

Познайомилися ж письменники особисто серпневим вечором 1896 року в Алушті. Перші приємні враження переросли в тривалі дружні стосунки. Листування між ними було надзвичайно активне, насичене літературними зацікавленнями. Михайло Могилянський надіслав до М.Коцюбинського 72 листи (друге місце після В.Гнатюка).

Михайло Коцюбинський остаточно переконав М.Могилянського перейти до українського письменства. «Якось прочитав Михайло Михайлович, – згадував М.Могилянський, – мій маленький нарис «Короткое свидание», надруковане в місячнику «Всемирный вестник», і з того часу не давав мені проходу з проханням і умовлянням писати українською мовою. До розмов на цю тему повертався при кожному побаченні й дуже був задоволений, коли я послухався його поради…» {3}.

Українські оповідання М.Могилянського з’явилися в «Літературно-науковому віснику», «Українській хаті» на початку ХХ ст. – «Наречена», «Недоля», «З темних джерел життя», «Коротке побачення», «Згуба», «Сльози», «Млості», «Покута». Пізніше всі вони увійшли до збірки «Оповідання» (Петроград, 1916) з присвятою Михайлові Коцюбинському.

У листі до автора Коцюбинський писав:
«Дорогий Михайло Михайловичу!
Тільки що прочитав Ваше оповідання «Стріл», і воно дуже подобалось мені. Особливо ясним стає завдання оповідання, коли дочитаєш до кінця. Кінець Вам особливо удався, оповідання задумано і виконано щасливо. Трохи б треба почистити мову – мова ж у белетристичному творі – половина, коли не більше, краси його. Ну та се річ набувна, напишете ще кілька оповідань і опануєте мовою, Я хотів би прочитати ще кілька Ваших оповідань, мені здається, що в такій коротенькій речі Ви не змогли ще виявити багатьох прикмет Вашої манери і вдачі, що інші річі одкриють нам нові сторони авторової психіки і темпераменту. Через те, зрозуміло, що я чекаю нетерпляче нових Ваших оповідань і тішуся, що Ви не покладаєте пера і не вгашаєте в собі охоти до праці на полі белетристики, не новому, правда, для Вас, але, на жаль, так несподівано закинутому на кілька літ.
Пишіть, дорогий Михайле Михайловичу, я певний, що Ваша робота марно не загине, що вона дасть щось для Вас і для нашої літератури. Од щирого серця вітаю Вас. Мені дуже приємно було стрітися з Вами на одному полі і навіть в одному журналі».
{4}

Дія оповідань М.Могилянського переноситься вглиб душі.
«Наречену» обробив і додав до неї ще, вже зовсім коротеньке оповідання «Недоля», да так укупі й одіслав у редакцію «Літ[ературно]-н[аукового] вісн[ика]» 31-го/ХІІ.1911 г. «Наречену» саму боявся посилати та й тепер за неї боюсь. З зовнішнього боку вона дуже легко може здатись «порнографічною». А мені буде дуже жалко, як вона не пройде. І жалко тому, що вона – кільце в ланцюзі. Виняти його – і весь ланцюг порветься», – пише він до М.Коцюбинського. {5}

Протягом останніх трьох років життя Коцюбинський співпрацював з Могилянським на перекладацькій ниві. М.Могилянський переклав більшість творів М.Коцюбинського російською мовою. За життя письменника виходять два томи у Петербурзі. А добрий товариш і перекладач уважно відслідковує, як розходяться книжки, де і які з’являються рецензії, і щиро радіє цій популярності. А ще він веде грошові розрахунки від продажу, ділить гроші і надсилає М.Коцюбинському детальні звіти. Проте зиск від перекладу був швидше моральний, ніж матеріальний.

1912 року вони разом їздили в Гуцульщину. Особливість подорожі була в тому, що М.Могилянський зустрічався там з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, Михайлом Грушевським, О.Олесем.

Після смерті Михайла Коцюбинського М.Могилянський почав ще активніше досліджувати та популяризувати його творчість. Н.Шумило зазначає: «До надрукованої ще за життя М.Коцюбинського статті «М.Коцюбинський і В.Винниченко» (1912) долучалися нової праці, – «Ненаписана повість Коцюбинського» (1915), «Художник слова» (1915), «М.Коцюбинський. До біографії письменника» (1919).

Навіть з назв досліджень Могилянського бачимо, що діапазон вивчення творчості Коцюбинського широкий – від біографії через поглиблене розкриття творчої еволюції та своєрідності митця до нереалізованих творчих задумів». {6}

1917 року М.Могилянський повернувся до Чернігова, а з 1923 р. очолив постійну комісію ВУАН з укладання «Біографічного словника українських діячів». За ідейно-естетичними вподобаннями Могилянський був близький до групи неокласиків. Перший відкритий виступ проти неокласиків датується 1925 роком. 15 березня на літературній вечірці у ВУАН виступили М.Зеров, П.Филипович, М.Могилянський, говорили про стан сучасної літератури. Різка критика на їх виступи прозвучала з вуст А.Лісового, він звинуватив неокласиків у відриві від сучасності, в заглибленні в античну поезію, в захоплені французькими авторами. Відтоді почалось переслідування. У журналі «Життя й революція» за 1925 рік доводилося спростовувати звинувачування. Гоніння розпочалося після виходу у світ оповідання «Вбивство».

Ось що згадує про фатальну для М.Могилянського ситуацію історик Н.Полонська-Василенко: «В 1924 році М.Грушевський приїхав з-за кордону до Києва. Повернення його, Президента Української Республіки, до України, де панували переможці, і увага, з якою спочатку поставився до нього більшовицький уряд, викликали серед українських кіл розчарування і незадоволення. М.Могилянський цілком поділяв ці настрої і висвітлив їх у своїй новелі «Вбивство»… Героєві новели снився сон, що людина, яку він обожнював, яку вважав за народного трибуна, зробила негідний свого становища вчинок, і він її вбив. Портрет цієї людини, майстерно зроблений, не залишав сумніву, кого мав на увазі Могилянський. Зрозуміла це й влада. Але час був порівняно м’який: Могилянському було тільки заборонено друкувати свої твори». {7}

М.Могилянський двічі намагався спростувати, пояснити ситуацію з приводу «Вбивства». До цього спонукало ще й те, що він хотів видрукувати виношуваний роками роман «Честь» (1929). «Дуже шкодую, – писав він, – що «Вбивство» подало привід для непорозуміння, і вважаю, що видрукування його було тяжкою помилкою. Вину в тій помилці визнаю і сподіваюся спокутувати її участю в повну міру сил в будуванні української радянської культури». {8} Але Могилянському не повірили, а «служити» соціалістичній культурі не дозволили.

У 1933 році було ліквідовано історико-філологічний та соціально-економічний відділи ВУАН. Зліквідовано і комісію з укладання «Біографічного словника українських діячів». Могилянського звільнено за стосунки з «ворогами радянської влади».

Життєва доля Михайла Могилянського теж склалася нещасливо. Маючи талановитих дітей, він не відчув батьківської гордості від їх розквітлої літературної творчості.
Ладя Могилянська та на два роки молодший за неї брат Дмитро (літературний псевдонім Дмитро Тась), рано почали публікуватися, обоє – у чернігівських виданнях. Та на початку 30-их років Ладя була заарештована, працювала на будівництві каналу «Москва-Волга», видавала табірний часопис. 1937 року була вдруге заарештована і загинула.

Дмитрові доля відвела трохи більше років. Він став відомим у літературних колах. З 1925 року Дмитро – в Києві, з 1930 – в Харкові. Активно друкував прозу і поезію. Як зазначає Валерій Шевчук, він створив у прозі своєрідний «тасівський стиль». Не судилося все розвинути повною мірою – арешт, поневіряння, смерть.

Репресованою була ще одна дочка М.Могилянського – талановита журналістка Олена. Її було визнано соціально небезпечним елементом і вислано до Красноярського краю, де в с. Велика Мурта вона і відбувала заслання. Олені вдалося вижити і повернутися в Україну, померла вона на 93-му році життя в Дніпропетровську.

Батько мусив жити і терпіти наругу над дітьми, йому було «дозволено» пережити дітей. Це був метод психічного катування.

Коли почалася німецько-радянська війна, ще одна дочка М.Могилянського – Ірина евакуювалася зі старим і хворим батьком з Дніпропетровська до Красноярського краю, до Олени. Там у с. Велика Мурта від білокрів’я 22 березня 1942 року закінчилося стражденне життя метра української літератури, засновника літературної родини Михайла Михайловича Могилянського. Могила його не збереглася.

До 140-річного ювілею талановитого письменника, видавця, перекладача, громадського діяча в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.М.Коцюбинського відкрито виставку.

 Н.Шумило М. Михайло Могилянський. // Літературна панорама. – 1990. – К.: Дніпро, 1990. – С. 182.

2 Михайло Могилянський і його недрукована розвідка про М.Коцюбинського. // Слово і час. – № 12. – 1990. – С. 49-50.

3 Михайло Могилянський і його недрукована розвідка про М.Коцюбинського. – С. 62.

4 Коцюбинський Михайло. Твори в семи томах. – Т.7.– К.:Наукова думка, 1975. – 1975. – С. 218.

5 Могилянський М. Лист до М.М.Коцюбинського від [13 січня 1912 р. ]
Листи до Михайла Коцюбинського. – Т.ІІІ. – Ніжин, 2002. – С. 434..

6 Шумило Н.М. «… Ваша робота марно не загине…». – /Україна, Наука і культура. – /Випуск 25. К.: 1991, – С. 344.
7 Н.Полонська-Василенко. Київ часів М.Зерова і П.Филиповича. // Безсмертні. Збірник спогадів про М.Зерова, П.Филиповича і М.Драй-Хмару. – Мюнхен, 1963. – С. 240.
8 Шумило Н.М. «… Ваша робота марно не загине…».– С. 345.


Ольга Єрмоленко,
вчений секретар Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського





QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 1048 | Додав: Maysheff | Рейтинг: 5.0/5 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість