25 квітня, 110 літ тому, відійшов у Вічність 48-річний Михайло Коцюбинський. Про кончину видатного літератора повідомили періодичні видання «Рада», «Діло», «Киевская мысль», «Руслан», «Маяк», «Галичина», «Дзвін», «Огни», «Нова Буковина». Скорботні статті, некрологи, вірші, присвячені пам’яті художника слова вмістили «Українська хата», «Ілюстрована Україна», «Дніпрові хвилі», «Сяйво», «Рідний край», «Вестник Европы», «Каменярі», «Народний голос», «Дзвінок», «Полтавская речь», «Шляхи».

На смерть М.М.Коцюбинського відгукнулася культурна спільнота Європи. У чеських, болгарських, австрійських, польських, шведських газетах були надруковані статті перекладів – популяризаторів творчості українського класика В.Харвата, І.Бочковського, А.Єнсена. Травневий номер «Літературно-наукового вісника» редакція відкрила присвятою «Пам’яті Михайла Коцюбинського». Низка газет подала детальну інформацію про похорон славного сина України. На прощання з Майстром поетичної прози прийшло і приїхало близько 3000 шанувальників його таланту. У похоронній процесії брали участь 10 депутацій, з них 2 зі Львова – від «Видавничої спілки» і «Товариства прихильників літератури, науки і штуки». Крім цього, була депутація, що представляла Київське і Львівське «Наукове товариство ім. Шевченка». Інші депутації представляли редакції «Ради», «Світла», «Літературно-наукового вісника», клубу «Родина», видавництво «Вік», «Товариство підмоги українській літературі, науці і штуці в Києві».

Газета «Рада» опублікувала тексти чотирьох десятків телеграм співчуття родині покійного, а також тих, що надійшли в редакцію «Ради». З приводу непоправної національної втрати глибокий жаль висловили родини Миколи Чернявського, Олександра і Софії Русових, Алчевських, Гнатюків, Марко Черемшина, Василь Стефаник, Микола Вороний. Невимовне горе всієї України розділили українські студенти і курсистки зі Львова, Варшави, Любліна. У «Раді» було вміщено вірші Олександра Олеся «Над могилою Коцюбинського» і Михайла Жука «Пам’яті М.М.Коцюбинського».

Київська українська тижнева газета «Маяк» на початку травня 1913 року опублікувала статтю Григорія Коваленка-Коломацького  «В дні журби і печалі», присвячену пам’яті М.Коцюбинського. З нагоди 5-ї річниці смерті світоча українства вийшла однойменна брошура, випущена коштом автора, тиражем 10000 примірників («Друкарня Польська в Київі», 1918). На обкладинці зазначено: «10 шагів від продажної ціни книжки піде на надгробний пам’ятник М.Коцюбинському».

Г. Коваленко-Коломацький ілюстрував брошуру трьома світлинами і автографом М.Коцюбинського. У вступі до статті автор зазначив: «М.М.Коцюбинського поховано, як відомо, в Чернігові, в парку Троїцького монастиря. Коли за рік по його похороні, а саме 10 травня року 1914-го, довелося мені і моїй дружині бути в Чернігові, то ми тоді ледве знайшли його могилу, бо вона була без хреста і жодної ознаки, що се могила того, хто палив наші серця натхненним словом. Могила була цілком закинута, забута.

Се примусило нас тоді умістити в «Маяку» листа до редакції («Байдужість, недбальство чи щось гірше»), де ми розповіли, скільки прикростів зазнали, поки знайшли сю громадську могилу та про те, в якому вона стані була. Минуло з того часу чотири роки і тепер в «Чернігівській Земській Газеті» читаємо знову таке: «Могила М.Коцюбинського лежить в дуже гарному місці, на горі, під якою ген до самого обрію стелять ся зелені лани, перерізані блакитною стрічкою Десни… Десь на обрію мріє гай…

Але могила письменника має надто скромний вигляд з простим дерев’яним хрестом, тільки зеленою травою поросла, ніби забута всіма, самітная могила великого громадянина і художника України… (Ч. З. Г. №31-32, 1918 р.).

Виходить, що п’ять років не досить часу, щоб одзначити могилу великого чоловіка добрим надгробком…

Ся звістка дала мені привід зтягти з тих громадян, що куплять сю брошуру 10 шагів на утворення фонду на надгробний пам’ятник письменникові. Загальна сума від продажу брошури становитиме 1000 гривень, які й будуть передані мною до відповідної громадської інституції для з’орґанізування правильного збору грошей на згадану мету».

Далі Гр. Коваленко-Коломацький торкається тих соціальних і матеріальних умов, за яких Михайлові Коцюбинському, найбільшому майстрові слова кінця ХІХ – початку ХХ століття доводилося «творити культурні цінності, приготовляти грунт, класти підвалини, на яких мусить повстати українська держава – українська не тільки в розумінні географічному, але в розумінню національно-народньому.

Вважаємо конечним зробити се тепер хоч побіжно через те, що якраз тепер, на п’ятому році після смерті сього одного з каменярів наших будуєть ся наша ніби національна держава…».

Гр. Гетьманець відзначає: «Нам, цілому українському громадянству, повинно бути ясним, кого, якої удільної ваги інтелєктуальну силу поховали ми п’ять год назад в особі М.М.Коцюбинського. Ми поховали не тільки високо-освіченого великого таланту художника-повістяра, ми поховали ще й щирого, цілком відданого своєму народові українського патріота-громадянина, який особистий добробут, особисті гаразди і авторське честолюбство приніс на жертвенник українському відродженому письменству, звеличуючи тим самим нашу рідну культуру, виводючи нашу літературу з тісних рямців етнографизму на широкий світ євпропеїзму – на той європейський форум».

Як актуально звучать сьогодні для свідомих українців слова, написані понад сто років тому: «Політичні обставини мінливі, особливо, коли провід політики попадає в такі руки, що сьогодні вони творять самостійну і незалежну державу, а завтра, керуючись виключно класовим егоїзмом, кидаються в обійми того чи іншого коронованого пройдисвіта – «собирателя земли русской…». Сього нам, українцям, треба ніяк не забувати…

Честь і слава тому народові, що порождає на світ таких синів, яким був Михайло Михайлович Коцюбинський. Висока культурна будуччина такого народу забезпечена…».