Головна » 2020 » Червень » 5 » Уривок із оповідання «Ціпов’яз»
Уривок із оповідання «Ціпов’яз»
08:37

Тихою ходою, ледве ступаючи натомленими ногами по свіжій ріллі, йшов за плугом парубок Семен Ворон. Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішались з гори в долину на спочинок, бо Семен нині трохи припізнився, доорюючи панський лан. Справді, було нерано. Осіннє сонце давно вже сховалось за горою, забрало з собою й проміння; лиш холодне небо кидало на чорну землю блакитне сяйво, дихало холодом й вогкістю.

Сумна та непривітна картина була перед очима в Семена: справа і зліва, скільки оком захопиш, чорніли свіжою ріллею зорані на зяблю гори, а в ярах та видолинках було ще чорніше, ще сумніше… Десь далеко, край небосхилу, здіймалась сива імла, виповняла повітря… Чорними ярами покотився білий туман, одежа вкрилась дрібненькою росою… Вогкий холод зціплював кров у жилах, доймав до костей… Вгорі — темне, непривітне небо, долі — холодна, мокра земля і більш нічого…

І втома від цілоденної важкої праці, і холод, і ся сумна картина мимохіть насували мрію про теплу хату, гарячу страву, суху постіль, а Семенові якраз треба було ночувати в полі, укупі з нічліжанами, такими ж наймитами, як і він, бо до економії було далеко. Так пан звелів, щоб парубки не згаяли часом якої годинки… Семен важко зітхнув, згадавши про се, і поспішився за волами, що саме збігали з гори в долину, де табором розташувались на ніч парубки.

Семен розпряг волів, пустив їх на пашу, а сам примостився білля парубків. Нічліжани вечеряли, чим хто мав. Страви не варили, багаття не розкладали, бо лісу не було поблизу. Семен витяг з торбинки хліба, кілька яблук і намацав насподі шматок сала, котрого він не клав туди. "Домна!" — промайнуло в голові його, і він почув, що якийсь промінь загрів його серце, осяяв пітьму, що оповила дитину, розвіяв густий туман… Так, се його Домна піклується про його, сирота, наймичка, що служить разом з ним у дворі; його люба Домна, що незабаром стане його вірною дружиною. Бідна дівчина! Скільки вона горя прийняла від тих самих панів, на котрих робить! Скільки наруги! І чому вона мусить так тяжко працювати на шматок хліба, той гіркий та солоний шматок, коли панночка, дочка дідича, живе в розкоші, нічого не роблячи? Чому вона родилась бідною мужичкою, чом не панночкою? Чого в них така неоднакова доля?..

Семен стривожився. Він помітив, що з ним починає діятись те, чого він так боявся. "Дурні думки", як він називав їх, "дурні питання", на які він не вміє дати відповіді, починають мучити його, заколочувати спокій, гнобити серце й мозок.

— Хай йому цур! — сплюнув Семен і рішивсь відкараскатись від дурних думок. Він глянув на зоране поле і сливе силоміць напрямив свої думи на щоденну роботу. "Скільки-то ще доведеться виорать панського лану? Чи вспіємо за два дні?.. Де там, де там! Ще того поля — безмір! І скільки ж то ланів, скільки тої землі в одного чоловіка? Чому се так, що пан має необмежені грунта, а мені не дав бог і клаптика землі?" — непомітно для себе звернув Семен на тую ж стежку. "От тепер, — марив Семен, — пан сидить десь біля стола в гарній теплій хаті, а Домна подала на стіл вечерю, гарячі, смачні страви, а я, напрацювавшись за цілий день на полі, натомившись, що й ногами не здвигну, мушу, мов пес той, мерзнути на мокрій землі? Де ж правда?.. Боже! — схаменувся Семен.— Чого мене такі думки морочать? Адже розумні письменні люди (хоч би й брат мій Роман — нащо письменний, навіть за писаря в селі служить) кажуть, що так воно мусить бути, що інакше не буде… А пани? Адже вони дивляться у письмо, знають, що гріх, як на світі треба жити по правді, не те, що я — темний — дивлюсь і не бачу, мов той заєць, що лежить, витріщивши очі а нічого не бачить… Тільки.. тільки… Чого ж се бог сотворив одного чоловіка, а не двох: пана й мужика? Чого се так? Чого?.."

Михайло Коцюбинський




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 82 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість