23 серпня минає 155 років з дня народження Осипа Степановича Маковея. Відомий він як талановитий поет і прозаїк, проникливий літературний критик, блискучий публіцист, вдумливий педагог і журналіст, автор низки історико-літературних праць, майстерних прозових та поетичних перекладів з польської, німецької, англійської та інших мов.

Ще в юнацькі роки Осип Маковей сформулював своє життєве кредо людини з яскраво вираженою національною ментальністю, людини, яка не мислить себе без праці й турботи про Україну: «Жити для народу треба, мушу». Естетичний однодумець, сучасник і соратник Івана Франка, Володимира Гнатюка, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського усе життя присвятив утвердженню гуманістичних цінностей національної незалежності та ідентичності українців як самодостатньої європейської нації.

Свою потужну творчу енергію спрямував на консолідацію демократичних сил обабіч кордонів Австро-Угорщини та Російської імперії. Значною мірою цьому сприяла праця Осипа Маковея у пресі.

1890-ті роки – період активної журналістської та редакційної діяльності Осипа Маковея у газетах «Діло», «Народна часопись», «Буковина», журналах «Зоря» і «Літературно-науковий вісник». Чи не найповніше публіцистичний хист Маковея-журналіста розкрився під час його роботи як редактора чернівецької газети «Буковина» (1895-1897). Осип Маковей послідовно і пристрасно виступає проти насильного онімечення українського населення в Австро-Угорщині, відстоює національну самосвідомість народу, його культуру. Цикли статей, численні фейлетони Маковея будили думку читача, примушували замислитись над пекучими соціальними проблемами. У нелегких умовах енергійний і мудрий редактор «Буковини» намагався посилити демократичний напрям видання. Осип Маковей реформує газету, збільшує її періодичність, створює літературний додаток «Неділя». Чернівецька газета набуває всеукраїнського значення, адже в духовний ужиток українців Галичини і Буковини Маковей вводить чимало творів письменників-наддніпрянців.

Розпочинається його дружнє листування та творча співпраця з Михайлом Коцюбинським. У 143-145-му номерах газети «Буковиина» за 1896 р. Осип Маковей друкує цікаву та актуальну статтю Віри Коцюбинської «Хліборобські спілки в Херсонщині», про що повідомляє її чоловіка в листі від 23.07.1896 р.

В одному з вересневих номерів «Буковини» того ж року з’являється допис Михайла Коцюбинського «Про пам’ятник Катерині ІІ в Катеринодарі». Основна думка дописувача полягає в тому, що ідея пам’ятника не може належати «другові Шевченка», яким себе називає російський скульптор М.О.Мікєшин.

Редактор «Буковини» підтримує М.Коцюбинського: «Отже добре, що з Мікєшина здерли Ви ореол великого приятеля України…» (О.Маковей. Лист до М.Коцюбинського від 20 вересня 1896 року).

Автор «Fata morgana» відзначив, що «…за останній час «Буковина» під кермуванням такого талановитого і рухливого редактора… стала цікавішою, живішою і вартнішою газетою». Твори Маковея, «дякуючи гарній ідеї, здоровому гумору, сприту й красі форми», давали Коцюбинському справжню естетичну насолоду. Тому упорядники альманахів, що готувалися в Чернігові, неодноразово запрошували західно-українського автора до співпраці. У збірнику «Дубове листя», присвяченому П.О.Кулішеві, 1903 р., надруковано оповідання Маковея «Самота», а також його вірші «Думка» і «Елегія».

У меморіальній бібліотеці Михайла Коцюбинського збереглися прижиттєві видання творів Осипа Маковея і новела «Весняні бурі» (1895), повість «Залісся» (1897), «Історія будови церкви в Бережанах» (1909), «Про Юрія Федьковича» (1909), «Пустельник з Путни і інші оповідання» (1909). Наукове товариство імені Т.Шевченка і редакція журналу «Зоря» (1895) оголосили літературний конкурс, призерами якого стали Борис Грінченко («Хатка в балці»), Осип Маковей («Весняні бурі», Михайло Коцюбинський («Для загального добра»).

У статті Івана Франка  «Конкурс «Зорі» читаємо: «Тема новели «Весняні бурі» взята з життя галицько-руської гімназіальної молодежі і доторкається справи вельми живої і важної – національного виховання та молодежі,  котра при пануючій тепер шкільній системі не може найти собі місця в рамках обов’язуючої програми і мусить від часу до часу прибігати до форм так примітивних та недогідних, як тайні зв’язки, сходини і товариства. На головнім герої своєї новели автор показує, як бідний мужицький син, добиваючись вищої освіти, веде перед і в тих позашкільних змаганнях кращої часті молодежі. Він показує нам свого героя в хвилі, коли всі сили дужі розбуджуються, коли особливо молода розумова сила, заким заговорить ще сила чуття, домагається для себе простору і волі. Відносини вчительства до учеників змальовані дуже рельєфно на трьох репрезентантах шкільництва: професорі математики, котрий бачить в учениках тільки більше або менше податливий матеріал для своїх експериментів, далі – професорі руської мови і літератури, в котрого особі немного та майстерними рисами автор змалював нам вельми симпатичний образ учителя-батька, приятеля і опікуна молодежі і в кінці – директорі, чоловіці добрім та змушенім підлягати різнорідним впливам, що каламутять тихе плесо нашого шкільництва. При такім багатстві змісту, сконцентрованого в тісній рамці новели, «Весняні бурі» відзначуються мовою гарною і чистою, простотою композиції, легким та невимушеним стилем».

Книги «Про Юрія Федьковича» (Чернівці, 1909) і «Пустельник з Путни і інші оповідання» (Чернівці, 1909) були надіслані автором Коцюбинському 1 липня 1909 р. Маковей пише йому: «Я видав ось недавно дві брошури для селян та молодіжі – життєпис Федьковича (багато даю нового) і нариси з історії Буковини (написані ще 1908 р.). Посилаю їх Вам окремо. В нарисах не шукайте артизму, бо я – як самі зміркуєте – навчаю. Основа взята з документів, переказів та народних пісень. Як би таких нарисів більше написати, мали би люди, що читати – а в нас в тім і біда, що для селян і молодіжі мало доброї лектури».

Наукова бібліотека Чернігівського музею-заповідника М.М.Коцюбинського, як і його фонди, також має чим похвалитися. Серед маловідомих публікацій творів Осипа Степановича Маковея особливу цікавість викликає брошура видавничої спілки «Чорногора» (Австрія).

Збірка «Народні пісні в записах Осипа Маковея» (Київ, «Музична Україна», 1981) характеризує його як непересічного збирача і глибокого знавця українського фольклору, з якого митець черпав натхнення до власної оригінальної творчості. До збірки ввійшли веснянки, гаївки, пісні про кохання, родинне життя і жіночу долю, балади, козацькі, рекрутські та жовнірські пісні, коломийки. Сучасна критика справедливо вважає Осипа Маковея літературним універсалістом. Краща частина його розмаїтого творчого доробку становить неперехідну цінність для нащадків. Пристрасне художнє слово митця-патріота сповнене любов’ю до трудової людини, віри у краще майбутнє співвітчизників, збагачує наш духовний світ, допомагає вистояти у боротьбі за волю України, адже Осип Маковей писав:

«Кров пролита не пропаде, зродить нива –

Буде, буде Україна ще щаслива!»

Тетяна Кузнєцова, зав.відділу музею-заповідника  М.М.Коцюбинського