Патріотична інтелігентна харківська родина Алчевських – гордість і слава України. Наймолодша з династії – Христя Алчевська була гідною донькою своїх батьків, які віддали життя служінню рідному народові. Національні інтереси, духовне визволення українців, поступ вітчизняної культури були пріоритетними для Христі Олексіївни Алчевської. Цьогоріч минуло 140 років з дня народження талановитої поетеси, перекладачки, публіцистки, авторки прозових і драматичних творів, громадської діячки, ентузіастки педагогічної ниви.

Через вторгнення російських окупантів у наш край ця стаття про Христю Алчевську не була опублікована до її ювілею. Різножанровий творчий доробок літераторки має високу мистецьку вартість і актуальність. Українська патріотка самовіддано працювала для того, щоб її співвітчизники жили щасливо у вільному суспільстві. За допомогою спогадів Х.Алчевської, її віршів, книг і журналів з колекції Чернігівського музею-заповідника М.М.Коцюбинського познайомимо допитливих шанувальників рідного слова з раннім періодом творчості літераторки, активної учасниці літературного процесу початку 1900-х років.

У вересні 1903 року в житті українців Наддніпрянщини і Галичини відбулася знакова подія – «свято для душі», слід від якого назавжди залишився у пам’яті письменниці. В автобіографії «Спомини і зустрічі» Христя Алчевська писала про «відслонення пам’ятника Котляревському» і учасників урочистостей, всіх тодішніх «носіїв ідей і краси», любих серцю дівчини літературних творців. Молода харків’янка вперше зустрілася тоді з Лесею Українкою, Василем Стефаником, Ганною Барвінок, Михайлом Коцюбинським, Оленою Пчілкою, Михайлом Старицьким, Надією Кибальчич і багатьма іншими діячами національного відродження.

«Михайло Коцюбинський року 1903 в Полтаві являвся вже автором акварелі «На камені»… Я ждала його появи в товаристві, що зібралось в однім готелі Полтави, дуже нетерпляче, бо музичність його естетичних речей робила на мене велике враження і його особа цікавила мене…». Коли кумир дівчини увійшов у кімнату, «встало перед очима кримське море і його тужливий спів, переданий ним із незабутньою виразністю…».

Далі Х.Алчевська зазначила: «Настав за 2 роки 1905 рік, і для мене почались жандармські труси й допити. Того року я вже друкувалась по журналах і, між іншим, писала революційного марша, замовленого мені студентом Антоновичем (Дмитром, сином історика), до редакції газети «Боротьба» Миколі Стаховському в Київ».

Марш, покладений на музику братом поетки Григорієм, був досить популярним серед робітників.

Гей, на бій! За нами встануть

Всі зневоленії люди…

Забезпечен час свободи,

Бо таких багато буде!...

Ой на те ви не вважайте,

Що проллються ріки крові:

Крізь горнило сліз гарячих

Ми простуєм до любові,

До братерства, до єднання,

Проти тьми й неволі злої –

В сяйво волі золотої

Без рабів! Без панування!

Все частіше ім’я письменниці зустрічається на сторінках періодичних видань («Рідний край», «Громадська думка», «Вільна Україна», «Рада», «Молода Україна», «Українська хата» та ін.). Особливо активно Христина Алчевська друкується в «Літературно-науковому віснику».

Перед Великоднем виходить дебютна збірка Христі Алчевської «Туга за сонцем». До неї увійшло 60 віршів, поем, уривок із щоденника, переклади українською мовою трьох пісень П.-Ж. де Беранже, а також поетичні присвяти матері Христині Данилівні і Михайлові Коцюбинському.

На знак пієтету до свого естетичного ідеалу, «людини, напоєної гармоніями, що дає змогу й іншим переноситися душею в світ південної поезії й плескоту хвиль…», молода авторка надсилає книжку М.Коцюбинському. Про це вона повідомляє у листі, що зберігся у архіві чернігівця (інв. №А-1137). У ньому читаємо і про їхню зустріч у Києві в «Літературно-артистичному товаристві», коли всі співали «Ще не вмерла Україна». Це були торжества з нагоди 35-річчя літературної діяльності І.Нечуя-Левицького 1 січня 1905 року. Тоді Михайло Коцюбинський разом з іншими діячами культури підписав протест міністрові внутрішніх справ проти заборони української мови. Розповідає Христина Алчевська і про діяльність українців у Харкові: «Просвіту» не дозволено заснувати, Шевченкового вечіру ген[ерал] - губ[ернатор] також не схотів допустити. Нині є заходи о книгарню українську, але, певно, і тут дістанемо одмову…

Я, яко гімназіальна вчителька, маю на думці заснувати «Громаду учнів середніх шкіл» (звичайно, не легалізуючи її), що мала б на меті гуртувати «зелену молодь в домаганнях української мови викладової…»

М.Коцюбинському

(На камені»)

Заснуло море й гарні сни

Голублять гори, повні тіней

І втома кримської весни

Лягає на блакиті синій;

Пахучий вітерець зрива

Зітхання з кипарисів темних,

І десь далеко відплива

Хмарина в радощах таємних…

Про що, татарко молода,

Звернувши в небо чорні очі,

Ти мрієш, гарна та струнка,

Отак самітньо серед ночі?

Чи свій далекий рідний край,

Чи свій Салгир, чи очі хана,

Чи свій дівочий тихий рай,

Чи плюскіт любого фонтана

Вбачаєш ти, щораз у раз

Блищать очиці, мов алмаз?

Неволі донька, ти повна

Бажань палких до серця волі,

Рабою все ж нескорена

І іншої бажаєш долі…

Свого Алі не дожидай,

Бо він не прийде за тобою,

Лише Мемета виглядай,

Що світ тобі зробив тюрмою.

Ось він іде й несе в руці

Свій каганець і в саклі світить;

Він все пізнав в твоїй душі,

Все гострим оком запримітить!..

Десь з урна радісно співа,

За обрій зірка йде укритись,

А ясная зоря згаса,

І море почина срібнитись…

У сні Таврида порина,

Фатьма ж не спить, стоїть сумна…

Христина Алчевська стає відомою насамперед як поетеса. В численних збірниках, альманахах, антологіях («Розвага», «Досвітні вогні», «З неволі», «Терновий вінок», «Українська муза» з’являються її вірші громадянського плану, пейзажна лірика. Про високе призначення Слова, відповідальність митця перед народом ідеться у багатьох її поетичних маніфестах-присвятах Т.Шевченкові, І.Франкові, Лесі Українці, О.Кобилянській, Б.Грінченкові, П.Грабовському.

Слово

Українській літературі

Вільне слово – буйний вітер,

Що в степу гуляє,

Що є воно, орел могутній,

Що вгорі ширяє.

Слово правди – вільна пташка,

Що в блакиті в’ється,

Чарівная, щира пісня,

Що із серця ллється.

Вільне слово – ясний промінь

Сонця золотого

І пекучий, ярий промінь

Проти всього злого.

Вільне слово – думка люба,

Що в душі таїться,

Повна ворогові згуба,

Його не таїться.

Гей, розкуйся, вільне слово,

Скинь свої кайдани,

Люд збуди мій, рідна мово,

Хай могучий встане!

Літературний талант Христини Алчевської яскраво виявився і в прозі. Складена з оповідань, новел, ескізів, етюдів, жанрова палітра Алчевської засвідчила тяжіння авторки до літературної школи, орієнтованої на поглиблення психологізму в художньому відтворенні життя початку ХХ ст.  («На роковому», «Яблуні цвіли за вікном», «Одірвана гілка»). Рання творчість Христини Алчевської розвивалася на реалістичній основі, вбирала в себе елементи романтизму, символізму, емпресіонізму. Благотворний вплив М.Коцюбинського помічається у творі «Асан і Зейнеп», написаному Алчевською за мотивами його акварелі «На камені» і поемі «Intermezzo», що ввійшла до її збірки «Встань, сонце» (1916).

Христина Алчевська – духовна спадкоємиця своїх учителів І.Франка, М.Павлика, Б.Грінченка, М.Коцюбинського, Лесі Українки. Письменниця невтомно працювала для збагачення духовного потенціалу нашого народу, його незалежності. Тому вона заслужила на вдячну пам’ять нащадків.

Тетяна Кузнєцова, зав.відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського