Микола Федорович Чернявський прожив у місті на Десні всього два роки (1901-1903). За цей короткий час йому вдалося знайти естетичних однодумців і близьких друзів: Бориса Грінченка, Михайла Коцюбинського, Іллю Шрага.

На час переїзду в Чернігів Микола Чернявський уже мав дві друковані поетичні збірки: «Пісні кохання» (1895) і «Донецькі сонети» (1898). У 1900-му Чернявський у Бахмуті видав твори П.Куліша з власною передмовою – «Пантелеймон Олександрович Куліш і його оповідання», а також книжку віршів селян з Борзнянщини під назвою «Щирі сльози над могилою П.О.Куліша». Тарас Шевченко і Пантелеймон Куліш були  духовними орієнтирами на всьому творчому шляху Миколи Чернявського.

Служба земського статиста не приносила Миколі Федоровичу морального задоволення. Гріли душу спілкування й дискусії на «літературних понеділках» у Коцюбинських, прагнення принести в українське письменство щось нове і свіже з потоку життя. «У Чернігові ми втрьох – Грінченко, Коцюбинський і я – склали й видали на кошти місцевої громади альманахи на пошану пам’яті П.О.Куліша «Дубове листя», - згадував Чернявський. Потяг до нового життя, до ще не ходжених шляхів і не cтертих образів надихали його на впорядкування альманахів «З потоку життя» і «Перша ластівка». Тоді Микола Чернявський уже мешкав з родиною у Херсоні. Про деталі підготовки альманахів, подальші зустрічі з М.Коцюбинським у Чернігові, Києві й Херсоні розповів М.Чернявський у спогадах під назвою «Червона лілея».

«В його саду навесні 1901 й 1902 років цвіла прекрасна лілея. Ясно-червона елегантна квітка, здавалось, зібрала в себе все тепло сонця, всю його ніжність і ласку, і всю красу того, що було навколо неї, заслухалась власних потаємних мрій і почувань і стояла в саду, мов зачарована. Блідими перед її вродою були всі квітки, що розквітали поруч неї. Вульгарною й буденною була гра їх кольорів. А вона стояла в святобливому ореолі, ніжна красуня, і взивав її Коцюбинський і його родина – «Царицею саду». Так, то справді була цариця саду. І цвіла вона в саду Коцюбинського. І здавалось, що в ній живе душа його» (М.Чернявський. Червона лілея).

Нитка приязні, що зв’язувала серця друзів, не рвалася багато літ, аж до смерті Михайла Коцюбинського. «Дорогому другові Михайлу Михайловичу Коцюбинському. Часто згадую Вас і бажаю Вам ясної долі», - написав Чернявський на відбитку з журналу «Киевская старина», за 1905 р.

В одному з листів до Михайла Коцюбинського його херсонський приятель зізнавався: «Я ж великий прихильник вроди й краси в людях і природі, найбільше в природі».

Цю думку яскраво підтверджує аматорське фото Миколи Чернявського, оздоблене квітковою композицією. Читаємо автограф: «Талановитому письменникові Михайлу Коцюбинському від товариша по перу Миколи Чернявського. Чернігів. 1902.VІІ.17».