Михайло Коцюбинський був просто зачарований Гуцульщиною і вражений турботою, якою його усюди оточували. Разом з тим він не забуває і про родину, що бачимо з наступного листа.

1911, 31 липня чи 1 серпня, Криворівня.

18 чи 19 (не знаю). VІІ 911. Криворівня.

Дорога Вірунечко! Вчора вночі повернувся з своєї поїздки з гори, на полонину. Пробув 4 дні і дуже задоволений. Придивився до гір і до гуцулів. Розкажу про все, як приїду, бо довго описувати. Почуваю себе добре, хоч в дорозі трохи утомлювався, не злазячи по 4-5 годин з коня. Неприємно тільки, що не застав од тебе листа, дуже мене це турбує. А я тобі писав навіть з дороги, з с[ела] Голови, де був у д[обродія] Гарматія, учителя, з яким їздив на полонину. Тут так всі дбають про мене, так стараються помогти мені, зробити приємність, що мені аж соромно буває. Почуваю себе тут наче божком – і це прикре почуття, бо, кажу, соромно мені.

Сьогодні холодно і дощ, а досі погода була гарна.

Коли писав цю картку, подали мені одкритку од тебе, і я дуже зрадів і заспокоївся, що Ви всі здорові. Не забувай мене, пиши хоч по кілька слів. Скоро я виберуся знов кудись в гори. У мене є дуже добрий кінь, спокійний, який лізе на неприступну скелю, як дика коза, перебирає ногами, як балерина. Ну, бувай здорова, цілую тебе і обіймаю. Поцілуй маму, Лідю і дітей. Гнатюки кланяються тобі. Ще цілую.

Твій Муся.