Головна » 2017 » Лютий » 2 » Романтик ніжинської школи: до 205-річчя від дня народження Євгена Гребінки
Романтик ніжинської школи: до 205-річчя від дня народження Євгена Гребінки
10:13

«…ім’я Гребінчине стоятиме раз-у-раз високо в історії українського письменства» (Сергій Єфремов).

Євген Павлович Гребінка – непересічна постать в українській культурі загалом й українському літературному процесі 30–40 років ХІХ століття зокрема. Йому судився недовгий вік – лише 36 років, половину з яких він присвятив літературній діяльності. Традиційно й цілком закономірно більша увага дослідників приділяється байкарській спадщині письменника: Євгена Гребінку вважають найвидатнішим українським байкарем І половини ХІХ століття. Звичним явищем під час оцінки творчого доробку митця на початковому етапі, коли ще неможливо відсторонитися і вписати творчість письменника в літературний процес певної епохи в цілому, є, так би мовити, «навішування ярликів», коли ім’я певного автора «закріпляють» за певним жанром, у якому він виступав новатором. Так, власне, сталось і з Євгеном Гребінкою. Та все ж, визначаючи місце цього митця в історії українського письменства й оцінюючи його доробок із позицій ХХІ століття, не варто оминати увагою поетичний та прозовий спадок, не досліджений ще належним чином: вірші, оповідання, повісті та романи.

Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 року в родині дрібного поміщика на хуторі Убіжище поблизу Пирятина на Полтавщині. Початкову освіту здобув удома, а в серпні 1825 року вступив до Ніжинської гімназії вищих наук, відкритої 1820 року князем Іллею Безбородьком, і був зарахований одразу до четвертого класу. Одночасно з ним у цьому закладі навчались Микола Гоголь, Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Нестор Кукольник та інші відомі в майбутньому діячі того часу. Ніжинська гімназія була привілейованим учбовим закладом: її атестат прирівнювався до університетського диплома. Саме на час навчання в Гімназії припадають перші кроки юнака на літературній ниві: він пише ліричні поезії російською мовою, українські байки, драму «В чужие сани не садись» (1827), а також починає перекладати українською поему Олександра Пушкіна «Полтава».

У 20-ті роки ХІХ століття в Ніжинській гімназії вищих наук існував романтичний осередок, що був типологічно близьким до харківського гуртка раннього періоду, – зауважує Олена Моціяка. Уперше думка про існування літературної школи в Ніжині була висловлена Григорієм Самойленком, який вважає основним чинником, що вплинув на формування ніжинської школи, діяльність таких викладачів Гімназії, як І. Орлай, Ф. Зінгер, С. Андрущенко, І. Кулжинський, П. Нікольський та ін. Нестор Кукольник – один із вихованців цього закладу – згадував про «літературне товариство», до якого входили М. Гоголь, К. Базілі, В. Любич-Романович, М. Прокопович, Є. Гребінка, сам Кукольник та ін., саме як про «кружок студентов». Члени цього студентського товариства цікавились українським фольклором, видавали рукописні альманахи та журнали, писали поезію, прозу, драматичні твори, робили переклади. Варто зазначити, що Євген Гребінка, як і чимало його сучасників, брав участь і в українському, і в російському літературному процесі; недарма Іван Франко назвав його «талановитим писателем російсько-українським». Справа в тому, що національна політика царського уряду в Україні в цей період була спрямована на перетворення українців у росіян: вони були позбавлені права на вільне використання рідної мови, яка вважалась «испорченным языком великорусским». Відповідно, щоб твори, написані тогочасними українськими авторами, були помічені, вони мали бути надруковані російською мовою.

Закінчивши гімназію в 1831 році, Гребінка близько трьох місяців значиться в резерві 8-го Малоросійського козачого полку. Наприкінці 1833 року письменник переїздить до Петербурга, який, за його словами, виявився своєрідною «колониею образованных малороссиян». Спочатку працює чиновником Комісії духовних училищ Міністерства народної освіти, одночасно викладаючи російську словесність у різних навчальних закладах, а в 1838 році вже повністю переходить на педагогічну роботу. Перебуваючи в Петербурзі, Гребінка сумує за Батьківщиною і всіляко підтримує зв’язки зі своїми земляками. «Тело мое, – пише він у листі до батьків від 16 червня 1834 року, – в столице, а душа далеко в родной степи, под соломенною кровлею маленького домика, в тихом Убежище».

Літературну славу Євгенові Гребінці принесла збірка байок «Малороссийские приказки», надрукована в 1834 році з присвятою: «Добрым моим землякам и любителям малороссийского слова». Пантелеймон Куліш дав високу оцінку творам, що увійшли до цієї збірки: «Коли рівняти їх і до сусідньої словесності, то навряд чи є в їй кращі приказки од Гребінкиних, а тільки що московські дзвони голосніші од наших. Гребінка, пишучи приказку, малює нам тут же наші села, поля й степи свіжими, да й не позиченими фарбами. Коли сміється він, то прислухайтесь – тут же крізь сміх почуєте якийсь сум; коли ж справді сумує, то слово його процвітає квітками щирої поезії української».

Саме в збірці «Малороссийские приказки» був надрукований перший український романтичний вірш Євгена Гребінки «Човен», що був і залишається одним із найвідоміших його творів. У цій поезії плин життя людини порівнюється з вируванням моря:

Як човнові море, для мене світ білий

Ізмалку здавався страшним;

Да як заховаться? Не можна ж вік цілий

Пробути з собою одним.

Прощай, мій покою, пускаюсь у море!

І, може, недоля і лютеє горе

Пограються з човном моїм.

Пересічному читачеві Євген Гребінка також відомий у якості автора тексту романсу «Очи чёрные» (автор музики – Флоріан Герман). Уперше вірш «Чёрные очи» був надрукований 17 січня 1843 року в «Литературной газете». Цей твір з’явився з-під пера письменника, коли той гостював у штабс-капітана у відставці Миколи Степановича Ростенберга в селі Рудка Пирятинського повіту на Полтавщині, і згодом уже як романс отримав світову славу. Вірш «Чёрные очи» присвячений онуці Ростенберга Марії Василівні, у яку Гребінка палко закохався і з якою вже влітку наступного року він одружився.

В історію української культури Євген Гребінка увійшов також і як «хрещений батько» Тараса Григоровича Шевченка: саме за його безпосередньої ініціативи, участі та підтримки був підготовлений і виданий «Кобзар» (1840). Митці познайомились ще в 1835 році завдяки Івану Сошенку. У 1838 році Гребінка взяв активну участь у викупі Тараса Григоровича з кріпацтва, пізніше допомагав йому в самоосвіті, підтримував матеріально. У 1841 році письменник упорядковував і надрукував альманах «Ластівка», на сторінках якого були подані твори Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка та інших.

Євген Павлович Гребінка помер 3 грудня 1848 року на 36 році життя від туберкульозу. Його останніми словами були: «Добре… було б дома лежати… в Убєжищі, на Україні. Візьміть мене додому. Хай мені заспіває жайворонок степовий у рідному краю…» Пізніше його тіло було перевезено в Україну і поховано в Мар’янівці Пирятинського повіту поблизу рідного хутора. Євген Гребінка – це письменник-новатор і яскравий представник українського романтизму, що залишив по собі добру і довгу пам’ять: його твори живуть і досі, і багато з них ще за життя митця стали народними піснями.

Оксана Мазко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 279 | Додав: Kotia | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість