Головна » 2022 » Липень » 20 » Родина Коцюбинських на ярмарку
Родина Коцюбинських на ярмарку
09:52

Чи знаєте ви, що Михайло Коцюбинський дуже любив чернігівський ярмарок і частенько ходив туди разом із родиною. Як це було? Давайте дізнаємося разом, розгорнувши книгу спогадів його дочки Ірини Коцюбинської…

« – На ярмарок, на ярмарок! – гукає тато до дітей, що розбіглися по садочку, граючись у гущавині зелених кущів. В одну мить збираємося на подвір’ї, на ходу взуваємо сандалії на босі ноги, одягаємо фесочки та ковпачки на голову. Ми вже готові до походу. Тільки треба ще взяти кошик – напевно, як завжди, щось цікаве купимо на ярмарку…

Цей традиційний ярмарок приваблював батька виробами народних умільців, які він ретельно збирав разом із мамою, а також колоритом селянського побуту, строкатістю одягу, соковитістю мови, поговірок, здоровим гумором, що так і сипався з вуст дядьків і молодиць. Ще з дитинства батько не минав ярмарків і, навіть повертаючись з-за кордону, завжди відвідував ці традиційні народні торжища.

Ось ми вже йдемо вже Сіверянською вулицею. Скриплять колеса. Котяться в рожевому мареві невеличкі дерев’яні вози. За ними труськом біжать на довгих тонких ніжках худі лошата. Пахне дьогтем і солоною рибою. Курява в скісних променях сонця, мов німб, огорнула місто. Чути вереск поросят, статечне рохкання льох, голосне гагання гусей. Все поспішає на Воздвиженський ярмарок.

Спускаємось і ми курною дорогою попід Вал. Переходимо невеликий дерев’яний місток через річечку Стрижень. Тата зацікавила постать старого діда, обвішаного торбами. Він теж поспішає на ярмарок, сподіваючись, що і йому перепаде кілька мідяків або суха рибина…

Перед очима відкривається зелена лука. На ній і розташувався ярмарок. Праворуч він тягнеться аж до річки з пороном, а з лівого боку попід так званий Казенний сад з його столітніми, велетенськими деревами. Цей сад росте на горі і вкриває своїми пишними темними деревами схил аж до луки, до так званої Кордівки. Він густий, темний і похмурий. Гайвороння літає над ним хмарами з голосним карканням. Лука заставлена ятками, наметами, балаганами, возами, товаром. Ярмарок гуде, мов зворушений осиний рій.

Насамперед впадає в око гурт бабів у білих свитках, гаптованих гарним орнаментом з чорної шкіри. Вони в чоботях на мідних підковках, з червоними й жовтими халявами, у великих хустках з червоними квітами й рясними китицями, зав’язаними навколо обличчя, на шиї жовте бурштинове намисто з срібними дукачиками та хрестами…

Йдемо в гущу ярмарку. Полові круторогі воли спокійно хрумтять сіно і ремигають. Поблизу палає багаття. В казанку варять куліш. Ліворуч стоїть великий намет, прикрашений білими гарними рушниками. Це відома фірма Гошка з Седнєва. Тут продаються медівники: тонкі шоколадні і білі в’яземські з повидлом всередині, і свіжі запашні, облиті білим глазуром, і важкі з цукатами, родзинками та мигдалем, так звані «мостові», і м’ятні білі та рожеві, і кругленькі, дуже солодкі, зліплені медом…

Праворуч продають кролевецькі плахти, скатертини та рушники. Червоні, жовті, сині, зелені плахти з помпонами на кінцях порозвішувані вгорі під наметом. Великі льняні скатертини з сурового блискучого полотна з гарним білим малюнком і китицями навкруги порозкладані на стойках. Рушники, довгі й строкаті, з червоними півнями, орлами й дрібним гаптуванням, майорять у повітрі, мов велетенські змії.

Тут ми затримуємось довго. Тато розглядає вироби й купує мамі синю плахту з білими й темно-червоними візерунками. Вона така гарна, така барвиста, і водночас у неї такі приємні темні тони…

Йдемо далі.

Тісно стоять ятки з солоною рибою, з великими низками білої сушеної тарані, що аж світиться під сонцем від жовтого жиру. Палатки з дрібним крамом: намистом, стрічками, гребінцями, дзеркальцями, дукачами, сережками, хустками приваблюють сільських дівчат, що тиснуться ближче, крутяться на всі боки і блищать молодими вогкими очима…

А натовп несе нас все далі і далі. Ось вискочив з натовпу хлопець у кашкеті й білому фартусі. Він продає у великому скляному кухлі малиновий квас. Рожевий напій гойдається в кухлі. Хлопець кричить: «Квас малиновий, сім раз наливаний». Його обступають, і він швидко наливає квас у склянку й подає покупцям.

Нас тягне до каруселі. Вона така блискуча, оздоблена коралями і золотою сухозліткою. Можна покататись верхи на дерев’яних, червоних конячках або у візку. Вмощуємось у возик і легко крутимося у повітрі… …» [Коцюбинська І.М. Спогади і розповіді про Михайла Коцюбинського, Київ «Дніпро», 1965, с. 50-53].




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 82 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість