Одночасно з упорядкуванням будинку, садочка, ремонтували і сарай, який родина Коцюбинських використовувала для господарських потреб. Задня стінка господарської будівлі служила частиною огорожі від вулиці. Пізніше влаштували штахетник, щоб сарай уже повністю знаходився на території садиби. За життя родини Коцюбинських він був накритий дошками.

Під впливом погодних умов дошки потрухли і весь дах зіяв дірками. Хома Михайлович, як справжній господар, побачив, що підвалини, шули і балки зроблені з гарного, якісного, міцного дерева. Матеріалів для ремонту потрібно було небагато. Адже весь сарай був цілий, за винятком даху. Було прийняте рішення - відремонтувати господарську будівлю. Зробити з неї додаткове приміщення, якого так не вистачало для роботи. Після реконструкції (були прорізані вікна, перенесені і вставлені двері, зроблені внутрішні роботи) будівлю стали використовувати, як гостьову кімнату для наукових працівників та гостей-дослідників творчості Коцюбинського. Враження про їх перебування ми читаємо у «Книзі відгуків» за 1938-1941 роки.

13 липня 1936 року письменник Кравченко пише: «Музей справив велике враження. В усьому відчувається дбайлива рука. Кожен найменший куточок впорядковано надзвичайно культурно. Я знаю будинок, де жив Короленко, в Полтаві. Коли б там змогли влаштувати такий чудовий музей, як тут!».

Писали відгуки артисти. Зокрема, артист Харківського театру 22 липня 1935 року висловив своє враження від побаченого у музеї: «Проходив не раз повз цього будинку, де жив і помер М.М. Коцюбинський, і дивувався його стану, який він мав у 1928 році. Але тліла надія, що буде звернено належну увагу… Це давало змогу надіятись на відродження будинку з подвір’ям. Тепер оглянувши садибу, будинок і в ньому речі я виходжу звідси з надзвичайним задоволенням від людей, які за такий короткий час зробили так багато, щоби якнайкраще зібрати й зберегти найцінніші речі і саме місце життя великої людини М. М. Коцюбинського».

17 жовтня 1936 року свою вдячність висловив Яків Мамонтов, письменник, який у 1939 році інсценізував повість «Fata morgana»: «Я прийшов у музей Коцюбинського не як звичайний відвідувач: мені потрібна була допомога по роботі над п’єсою «Fata morgana»( за повістю М. Коцюбинського). І мушу сказати, що музей дав мені навіть більше, ніж я сподівався… Все це дало мені і моєму товаришеві по театральній роботі над п’єсою, режисерові Г.В. Воликові, такий великий і високоякісний матеріал, що далі вже пішло питання не про добір, а про одбір матеріалу для задуманої п’єси. Те, що я зробив у музеї за кілька днів, без музею довелось би робити протягом багатьох місяців… Якнайбільше сприяла і допомагала вся обстановка роботи: і надзвичайна обізнаність та доброзичливість керівників музею і той розкішний квітник, що оточує музей.»

А ще студенти писали свої курсові, дипломні роботи, проходили практику: «Прекрасно обладнаний музей Михайла Михайловича склав на нас немале вражіння. Ми, студенти-практиканти Харківського інституту журналістики з любов’ю і твердою наполегливістю будемо вивчати творчу спадщину живописного письменника-реаліста – М. Коцюбинського».

Залишився задоволеним від побаченого у музеї завідувач музейного відділу Н.К.О Макаревич Є.А. перебуваючи проїздом у Чернігові 25 квітня 1935 року: «Уважаемый Хома Михайлович! По дороге заглянул к Вам. Машина спешит на ночь в Киев и я вынужден уехать. Посмотрел проведенные Вами работы. Усадьба стала неузнаваема. Проделана большая работа. Я не знаю, как разрешились дела у Вас с ассигнованиями по бюджету. Сколько и на какие ст.ст. вы окончательно получили? Напишите. Передавайте привет супруге и дочке. Всего наилучшего».

Час підтвердив правильність рішення Хоми Михайловича. Будівля пережила і своїх господарів, і другу світову війну, і обстріли росіян під час вторгнення на Чернігівщину в лютому-квітні 2022 року. І сьогодні ми маємо автентичну господарську будівлю - ще один німий свідок життя Михайла Коцюбинського.

ДАЧО Ф.Р.2127 Оп.1 Спр.2.Арк.2,4,33,43зв.