На нашій древній Сіверській землі в містечку Cеднів 23 серпня 1847 року в родині лікаря-німця Людвіга Шрага народився хлопчик, якому в майбутньому судилося стати відомим громадським діячем.

Дитячі роки Іллі Шрага минули в родині відомих братів Лизогубів, де він здобув початкову освіту. Потім навчався в Чернігівській гімназії, після закінчення якої вступив до Петербурзької  медико-хірургічної академії, згодом перейшов на юридичний факультет Петербурзького університету. З 1875 року зайнявся судово-адвокатською діяльністю, яка тривала все життя.

У другій половині ХІХ століття в нашому місті національно-свідома інтелігенція витворила і міцно утримувала своєрідний осередок духовного життя, продовжуючи славні чернігівські традиції як визначного центру національної культури. В центрі цього осередку був Ілля Людвигович Шраг. Він став одним із провідних діячів Чернігівської української громади, стояв біля витоків організації громадської бібліотеки, юридично відстоював запровадження української мови в початковій школі, разом з М.Коцюбинським створював громадську організацію «Просвіта». Багато сил доклав до відкриття в Чернігові музею українських старожитностей В.Тарновського, вирішував усі юридичні питання в процесі передачі колекції В.Тарновського Чернігівському губернському земству.

Є чимало характеристик, даних Іллі Людвиговичу його сучасниками. Найбільш яскрава, виразна і правдива зроблена Сергієм Єфремовим – відомим політичним діячем, публіцистом, істориком літератури. «Це була взагалі імпозантна, чарівна, особисто надзвичайно принадна людина. Висока, показна постать, могучий голос його й одкритий погляд, немов створені для трибуни: благородство вдачі й широкий розум та вміння поводитись за всяких обставин і з людьми всяких станів… притягали до нього людей. У Шрага в високій мірі була та внутрішня гармонія – ознака великої сили, індивідуальної й високої культури, перед якою стихають дрібні суперечки та рахунки. На перший план виходять самі вищі поривання людської натури. Може, через те не було у Шрага особистих ворогів, бо особисті справи розвіювалися, мов дим на повітрі, перед лицем цієї гармонійної, чистої серцем і великої духом людини».

Як практикуючий юрист Ілля Людвигович приходив на допомогу своїми знаннями і досвідом українським письменникам і громадським діячам. Так, наприклад, в 1910 році М.Грушевський просив Іллю Людвиговича захистити редактора «Літературно-наукового вісника». В 1911 році він виступив захисником Софії Русової, яка за статтю про потребу заснування українських шкіл, вміщену в журналі «Світло», була звинувачена в «підбурюванні однієї нації проти іншої».

У різний час Ілля Шраг юридично допомагав О.Кониському, М.Лисенку, І.Нечуй-Левицькому, Ганні Барвінок.

М.Коцюбинський та його родина відіграли велику роль у житті Іллі Шрага, а він, у свою чергу, став щирим другом, порадником у всіх життєвих обставинах. Недарма Михайло Грушевський поставив прізвища двох провідних чернігівських українців поруч: «Тепер живе в Чернігові славний український письменник Михайло Коцюбинський, автор чудових повістей, і славний український діяч Ілля Шраг, що був головою українських послів в першій Державній Думі».

У невеликій за обсягом епістолярній спадщині цих людей відобразились щирі почуття взаємної поваги, душевної близькості, щирості. Листи М.Коцюбинського до І.Шрага позначені особливою близькістю, невимушеністю друзів, в яких немає секретів один від одного. Михайло Михайлович писав своєму другу тільки в часи поїздок на лікування на острів Капрі.

В чернігівський період родини Коцюбинських і Шрагів часто спілкувалися, дружили і дорослі, і діти. Ілля Людвигович підтримував уже хворого Михайла Михайловича до останніх днів, юридично оформляв його духівництво, влаштовував похорони, навіть зберіг написи на похоронних вінках, зроблені українською мовою, розуміючи їх непроминальну цінність.

Ілля Шраг надовго пережив свого близького друга, доживши до нових часів, коли Україна прагнула постати вільною і незалежною. 11 квітня 1919 року скінчилось земне життя Іллі Людвиговича Шрага. Оцінюючи його з вершини ХХІ ст., мабуть, не буде перебільшенням назвати цього чоловіка вдалим і по-своєму щасливим. Цілеспрямована діяльність такої талановитої небуденної особистості служила досягненню однієї мети, ім’я якої – незалежна Україна.

Марія Москаленко, завідуюча меморіальним відділом музею-заповідника М.Коцюбинського