Головна » 2014 » Листопад » 28 » Продовження Житомирського епістолярію М.Коцюбинського
Продовження Житомирського епістолярію М.Коцюбинського
21:45
Знову вирушаємо за Михайлом Коцюбинським до Житомира. Холодний, похмурий листопад, чужі стіни готелю, відсутність рідних та знайомих і розчарування у посаді, на яку було стільки сподівань.

25 листопада 1897року, Житомир, готель "Мінель"

Спасибі тобі, велике спасибі за лист. Я хоч на хвилинку спочив душею.

А то я тут замучився. Так таки замучився. Хай це тебе не турбує, все це минеться – і буде добре.
Тільки – поки буде добре, натерплюсь всякого. Кожен день одкриває мені щось нове, і те нове не тішить мене. Справа з газетою стоїть, здається, дуже погано. Кругом довги, в касі нічого нема, ані служащим, ані співробітникам по кілька місяців не плачено, Коген як поїхав до Києва – так і носа не показує, ані грошей не присилає, друкарня одмовляється випускати номери без грошей, в конторі хаос, о[д] якого голова болить у мене. Жидочки нічого не роблять: один дурний і тільки плутає, другий теж дурний, хоч і вдає розумного, а нічогісенько не хоче робити.

Я теж мало роблю, бо мушу розриватися на 100 частин.
Мені здається (може, воно тільки здається), що я влетів, взявши цю посаду. Все те гірше, чого я боявся був, коли мені пропоновано ще посаду – справдилося і так далеко стоїть од рожевих надій та мрій Миколиних.

Може, це й легкодухість, але я дуже і дуже задумуюсь – чи краще зробив, виїхавши з Чернігова. Контрактом же я так зв’язаний, що не можу кинути службу ранійш, як за три місяці після того, як одмовлюся від неї. Голова йде кругом. Не хотіло б ся смутити тебе, а не можу скрити від тебе цього всього. Може, ти свіжою головою порадиш мені, голубко моя єдина, потішиш мене, знімеш вагу з мого серця.

Знов-таки кажу – може, песимізм мій хвильовий, викликаний поганим самопочуття, але досі у мене не було ні одного потішаючого вигляду на будуче. Мені здається, що у мене не стане ні енергії, потрібної до такого діла, як велике і дріб’язне хазяйство, хазяйство запущене, без грошей, без робітників, не стане тої любові до діла, що піднесла б енергію, а нічого не робити – я не можу, не в моїй натурі. Порадь мене, голубко.

Вдома я не сиджу, а ночую, хоч і не сплю. Як ти виїхала, перебрався на низ, а сьогодні знов на верх. На низу було вогко. Тут такий дурний звичай, що кожного тижня треба платити за №. Хазяїн вже двічі присилав, а у мене нема чим заплатити. Ще викинуть з готелю. Маю ще лиш на 2 обіда в кишені, а тютюну нема. В касі не можу взяти грошей, бо з порожнього не наллєш. Пришли мені, голубочко, кілька карбованців, щоб не пропасти з голоду. Ну, годі про погане.

Напиши про себе і всіх. Потіш мене, зогрій, приголуб. Я потребую. Порадь теж, у тебе голова свіжіша, а я замакітрився тою конторою. Завтра напишу. Був на кватирі. Вікна вставляють завтра. Сьогодні перший раз топили. Цілую тебе міцно.
Хочеш могорича з мене, а на мене звістка про губер[натора] не зробила ніякого вражіння: однаково.

*******
Примітки:
Коген - власник і видавець газети "Волинь".
Жидочки - певно, співробітники редакції газети.
Микола - Міхновський, товариш Коцюбинського, український громадський і політичний діяч.
Звістка про губернатора - М.Коцюбинський одержав звістку про те, що йому дозволено служити у Чернігівському земстві, але, як бачимо, він уже був зв'язаний контрактом з газетою "Волинь"


QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 499 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість