Чернігів здавна притягував до себе талановитих, непересічних особистостей, в тому числі літераторів. Недарма ж тут в різні роки жили родини Вербицьких, Глібових, Коцюбинських, Грінченків, Русових, Самійленків,  Вороних.  Різними шляхами потрапляли вони до Чернігова, та назавжди місто залишало свій слід у їхніх серцях.

Взимку 1901 року доля закинула до Чернігова Миколу Чернявського, надзвичайно обдарованого поета, небайдужого до громадських і культурно-просвітницьких справ чоловіка.

Сам родом зі степового краю, народився 3 січня 1868 року у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту у родині священника. Закінчивши духовне училище та семінарію, вчителював у Бахмуті, там же написав, а  видав у Харкові, свою першу поетичну збірку «Пісні кохання», про яку  історик О.Лотоцький відгукнувся так: «Коли появився перший збірник його поезій «Пісні кохання», був я тим збірником зачарований, — і взагалі тоді книжка українська не густо появлялася, а такої насолоди, що давав той збірник, то таки не часто доводилося зазнавати. Зразу було знати, що се «поет милостю божою».

А вже через три роки виходить друга збірка поета — «Донецькі сонети». Видана вона була в Бахмуті й стала чи не першою художньою книжкою, надрукованою в Донбасі. З цього, власне, часу починає розвиватись літературне життя у шахтарському краї, так що Чернявського можна впевнено назвати організатором літературного процесу на Донбасі.

В цей період у нього зав’язується листування з Ганною Барвінок, яке тривало до кінця життя письменниці. Він перший написав їй листа, прохаючи прийняти грошову суму на допомогу, як знак поваги до її покійного чоловіка. Їхні стосунки були дуже щирими і теплими, Чернявський переймався долею творчої спадщини Куліша, допомагав її видавати.

У Бахмуті М. Чернявський видав кілька збірок творів Пантелеймона Куліша, а також збірку спогадів про видатного українського письменника «Щирі сльози над могилою П. О. Куліша». А Ганна Барвінок навзаєм клопотала про переїзд М.Чернявського до Чернігова, до українського товариства. У листі до І.Шрага вона пише: «З великою просьбою до вас і з низьким уклоном: чи не могли б якого-небудь містечка обібрати для доброго бідного земляка – чоловіка освіченого, чесного (я з ним мала стосунки). Се д. Чернявський. То він би покинув той Бахмут… Якби вам удалось щось гарненьке зробити для сего достойного чоловіка, дуже б мене ощасливили. Як він 11 літ тяг лямку учительствуя, то уже показує, що се усидчивий роботящий чоловік, і видно, що доволі освічений. А чесность мені його звісна і прихильність до рідної України».

Та і О.Лотоцький щиро прагнув долучити поета до української громади.

Дійсно, Чернігів подарував Чернявському знайомство з такими людьми як Коцюбинський, Грінченко, Шраг. Він потім все життя згадував їх, а переїхавши до Херсона, писав Коцюбинському, що тут немає й тіні таких людей. Хоч і недовго прожив Чернявський у Чернігові, трохи більше двох років, та за цей час багато встиг зробити. Першочергово долучився до укладання та видання кількох літературних альманахів. Ця робота у той час була дуже і дуже непростою: крім того, що треба було зібрати матеріал від десятків письменників, які жили в різних містах, а часто і в різних країнах, потрібно було його упорядкувати так, щоб нікого не образити, виправити мову усіх творів, та ще й пройти сім кіл цензурного пекла, а потому ще й вкласти кошти у саме видання. Часто борги друкарні висіли на упорядниках роками, і вони погашали їх із власних збережень. Але такі альманахи, як «Дубове листя», «З потоку життя», «Перша ластівка» творилися за безпосередньої участі М.Чернявського. Їх вихід засвідчив неабиякий стрибок у розвитку нашої літератури.

Альманах «Дубове листя»  присвячений пам’яті Пантелеймона Куліша. До його наповнення долучилися найкращі творчі сили тогочасної України, і надруковані були твори Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Наталії Кобринської, Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, Осипа Маковея, Бориса Грінченка, Миколи Вороного, Володимира Самійленка, Миколи Лисенка та інших.

Альманах «З потоку життя»  М. Чернявський упорядкував та видав разом з М. Коцюбинським. У цьому збірнику їм вдалося зібрати твори українських письменників, написані переважно на сучасні теми. Власне, комплектуючи альманах, упорядники прагнули засвідчити ним здатність української літератури реагувати на нові європейські віяння у мистецтві.

Збірник став помітним літературно-видавничим явищем для сучасників саме завдяки значній роботі упорядників та редакторів. Упорядкований у 1904 р. альманах фактично цілий рік мандрував лабіринтами царської цензури. Під час упорядкування та редагування «З потоку життя» М. Чернявський уже жив у Херсоні, тому всі питання вирішувалися передовсім через листування. Якраз листування Чернявського і Коцюбинського періоду 1903 – 1905 років і ілюструє весь процес підготовки до друку (відомі 16 листів Чернявського і 12 Коцюбинського).

До збірника «Перша ластівка» Чернявський підбирав твори молодих та маловідомих письменників, які прагнули утвердитися або дебютувати в українській літературі. Відтак, альманах став майданчиком для творчої реалізації талановитої молоді, яка випробовувала свої сили на літературній ниві, продемонстрував готовність нового покоління письменників використовувати українську мову для своїх творчих намірів. Як відзначили дослідники Ф. та В. Погребенники, «Перша ластівка» символізувала прихід в українську літературу на початку 1900-х років «нових творчих сил, частина з яких залишила в ній глибокий слід».  

У Херсоні письменник прожив решту свого життя, тут долучився до громадської діяльності, розвинувся як прозаїк, видавши кілька збірок, у роки української революції організував культурне товариство «Українська хата» та його друкований орган «Вісник товариства «Українська хата», очолював місцеву «Просвіту» і багато працював на педагогічній ниві.

Важливим творчим здобутком М.Чернявського є дві мемуарні книги «Червона лілея. Спогади про М.Коцюбинського» та «Кедр Лівана. Спогади про Б.Грінченка». У них автор з глибокою точністю зумів розказати про небуденних людей, які творили українську культуру поруч з ним.

Останнє десятиліття життя М.Чернявського видалося вкрай важким: більшовицька влада жорстоко винищувала всіх, до кого мала хоча б найменшу підозру в нелояльності. Письменника тричі арештовували, намагаючись приєднати його до неіснуючих антирадянських організацій. Двічі слідство заходило в тупик, не маючи жодних доказів вини, і змушене було визнати свою поразку. Але в 1937 році вагомих доказів уже не шукали, а записували у протоколи все, що хотіли. З цих сфальшованих документів відомий український письменник, похилого віку людина, постає як політичний злочинець, активний учасник націоналістично-фашистської організації, заклятий ворог народу. Цього хотіла влада. На останньому допиті Чернявський не визнав жодної вини, але для суддів це не мало значення. 27 листопада 1937 року його засудили до розстрілу, вирок було виконано 19 січня 1938 року.

Вся його багата творча спадщина на десятки років була викреслена з історії української літератури, і лише зараз потихеньку повертається до читача.

Наталія Коцюбинська, заступник директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського