Головна » 2018 » Лютий » 13 » Поет пошевченківської пори - Микола Антіох-Вербицький (До 175-річчя від дня народження)
Поет пошевченківської пори - Микола Антіох-Вербицький (До 175-річчя від дня народження)
09:48

Є в Чернігові на старій Лісковиці нічим не примітний одноповерховий будинок, в якому мешкає кілька звичайних чернігівських родин. Мабуть, не всі вони знають, що це старовинне дворянське гніздо Антіох-Вербицьких, які жили в цьому домі ще з початку минулого століття, а до того мали у власності сусідній будинок, який  згодом продали далеким родичам Пустосмєховим.

Глава родини, Микола Андрійович Антіох-Вербицький, у новому помешканні вже доживав свого віку, повернувшись до Чернігова з тривалого двадцятип’ятирічного заслання до Рязані та Орла за свою громадську діяльність та українські вірші. А його п’ятеро дітей виростали, одружувались, народжували своїх дітей і залишались жити у родинному гнізді великим дружним сімейством. В цей дім зятем прийшов поет-модерніст Микола Вороний, тут народився і виріс його син Марко Вороний, пізніше знищений більшовиками на Соловках. Вже в другій половині ХХ століття тут жила самобутня художниця Олена Вербицька з родиною. Її чоловік - не менш талановитий скульптор Василь Дубовий.

Дім з давньою, глибокою історією, на жаль, затертою і забутою нашими сучасниками. А міг би стати меморіальним музеєм з цікавою експозицією не лише про Антіох-Вербицьких, а й про старовинну Лісковицю, і про древній Чернігів,  і тих людей, які там бували.

Та повернімось до Миколи Андрійовича Вербицького. Цими лютневими днями виповнюється 175 років від дня його народження. Активний громадський діяч 60-х років ХІХ століття, член Київської, Чернігівської та Петербурзької українських громад, в часи своєї студентської юності близько заприязнився з М.Лисенком, М.Старицьким, П.Чубинським, І.Рашевським, В.Антоновичем, братами Рильськими та іншими видатними постатями українського національного руху. Саме на одній зі студентських вечірок було спільно складено поетичний текст «Ще не вмерли України ні слава, ні воля», частина якого, перероблена і дещо змінена, згодом стала національним Гімном України. А перші рядки придумав  Микола Вербицький. Він уже давно пише вірші російською і українською мовами, частина їх друкується в «Основі», пізніше в «Черниговском листке».

По закінченні навчання вчителював у Полтавській та Чернігівській гімназіях. Учні обожнювали молодого викладача, бо його лекції ніколи не були нудними, а до вихованців завжди ставився з повагою. У Чернігові його ученицею була Марія Адасовська, майбутня театральна зірка.  Ось що пише в «Біографії Марії Заньковецької»  Н. Р. Лазурська:

«Заметив как-то одаренную девочку, Вербицкий уже не спускал с нее глаз никогда: дружба Мари с Николаем Андреевичем продолжалась и в старших классах... Н. А. Вербицкий за личным признанием  Заньковецкой, оказал решающее влияние на ее духовное развитие. Место Вербицкого в ее биографии тем более почетно, что этот учитель словесности не только верно почувствовал общую одаренность своей ученицы, ее любовь к поэзии, тягу к книге, но и чутко увидел ее настоящее призвание: сам актер-любитель, он указал своей ученицы ее настоящий путь - в искусство...»

Та недовго довелось Миколі Андрійовичу жити в рідному місті: у 1875 році йому настійливо запропонували перебратись до Рязані, на посаду вчителя місцевої гімназії, зазначивши при тому, що якщо він не погодиться добровільно на переїзд, то поїде туди по етапу. Була в Російській імперії така практика – неблагонадійних українців переселяти до російської глибинки, щоб там вони забували про Україну, її відродження і культуру. Родина залишається в Чернігові, діти бачать батька тільки на літніх канікулах, коли він приїжджає у відпустку. На довгих двадцять п’ять років  (десять у Рязані і п'ятнадцять в Орлі) розтягнулась та адміністративна висилка. Повернувся додому вже старий, хворий чоловік. Від його молодечого завзяття, енергійності, громадської активності не залишилось і сліду. Тихо доживав у колі родини з дітьми та онуками, підтримував зв’язки з молодшою генерацією чернігівських літераторів, іноді бував присутнім на літературних вечірках, давав свої поезії до друку в альманахах. Життєвий шлях цього непересічного чернігівця обірвався у 10 грудня 1909 року. Довгий час твердили, що він був похований на Болдиній горі, неподалік від О.Марковича і його могила не збереглась. Однак чернігівським істориком Володимиром Руденком  віднайдено документ, який спростовує це твердження. «В третьей части метрических книг Екатерининской церкви г. Чернигова за 1909 год под №30записано: тысяча девятьсот девятого года ноября двадцать седьмого дня от паралича умер, а двадцать девятого дня погребен Николай Андреевич Вербицкий Антиохов. Статский советник 66 лет от роду. Погребение совершил Протоиерей М.Смильницкий с псаломщиком П.Тищенко на общем черниговском кладбище. Ноября «29» дня 1909 года». На документі стоїть печатка Катерининської церкви. Напевно, могилу М.Вербицького слід шукати на старому міському цвинтарі, що по вул. Старобілоуській.

Його літературна спадщина, розпорошена по різних тогочасних виданнях, ніколи не була зібрана докупи і видана окремою збіркою, хоча цілком заслуговує на це. Непересічний українець Микола Антіох-Вербицький ще чекає свого дослідника.

Наталія Коцюбинська, заступник директора музею-заповідника М.М.Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 58 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/3 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість