1949 р. із золотою медаллю закінчила Чернігівську школу № 41 (нині – ЗОШ № 17). Того ж року вступила до філологічного факультету Київського державного університету. Після його закінчення й у останні роки свого життя Михайлина Хомівна працювала в Інституті Літератури НАН України. Протягом 60-80 х років минулого століття піддавалася утискам з боку влади через підтримку дисидентського руху в Україні. Зокрема захищала як могла Василя Стуса, будучи свідком на судовому процесі проти Стуса 1980 р.
Почала видаватися лише у другій половині 1980–х рр. з початком т. зв. перебудови у СРСР. Член Спілки письменників України з 1989 року.

Її перу належать книги «Образне слово в літературному творі», «Література як мистецтво слова», «Етюди про поетику Шевченка», «Зафіксоване і нетлінне», «Мої обрії», «Книга споминів». Вона є редактором та консультантом однієї з найпотужніших наукових праць Чернігівського літературно-меморіального музею М.Коцюбинського - чотиритомного видання «Листів до М.Коцюбинського». Михайлина Коцюбинська була упорядником багатотомника творів Василя Стуса. Останнім часом працювала над десятитомником творів В'ячеслава Чорновола.

Згасло земне життя, яке «було аргументом своєї філософії» (ці слова Альберта Швейцера часто повторювала Михайлина Коцюбинська). З нього, як із підручника, можна було вивчати, що таке свобода і сила духу, вірність правді й любов до України. А ще ота особлива її риса, про яку вона сама згадала, виступаючи 2004 року перед випускниками Українського католицького університету: «Внутрішня свобода допомагає виробити прямоходіння і прямостояння…». Вона стояла так рівно і впевнено, що на неї багатьом легко було спертися, до неї прихилитися.

Згасло земне життя, яке дало багато плоду. Блискучий літературознавець та есеїст, Михайлина Хомівна написала немислимо багато дослідницьких статей – кажу немислимо, бо як можна було встигнути стільки написати за життя, сповнене задухою цькувань, відчаєм втрат, роками вимушеного мовчання! А останніми роками вона писала всупереч хворобі й постійному болю. Вона виробила свій власний стиль – точно вивірений, ретельно огранений, дбайливо викоханий, – що його не сплутаєш з іншими. Щоб у цьому переконатися, досить перегорнути «Етюди про поетику Шевченка», «Зафіксоване й нетлінне» та двотомник «Мої обрії», який увібрав, за словами Михайлини Коцюбинської, «усе гідне, як на мене, уваги з мого майже півстолітнього наукового доробку».
Згасло земне життя, яке віддавна було й навіки залишиться окрасою українського духу. Її ім’ям пишалися книговидавці та редактори журналів, навчальні заклади, де вона читала свої лекції, та Національний університет «Києво-Могилянська академія», почесним доктором якого вона стала.

Квилить серце тих багатьох, кого Михайлина Коцюбинська зігріла та захистила, з ким «пройшла безтрепетно по схрещених мечах»…
Колектив Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського висловлює свої співчуття рідним та близьким Михайлини Хомівни з приводу її смерті.

Земля їй пухом!