Головна » 2015 » Липень » 30 » Пам'яті Віктора Баранова
Пам'яті Віктора Баранова
17:21
Сьогодні минув рік як відійшов у інший світ знаний український письменник, Голова НСПУ (2011-2014), багаторічний редактор журналу "Київ" Віктор БАРАНОВ.
Віктор Федорович Баранов народився 14 жовтня 1950 р. у с. Кривушах Кременчуцького району на Полтавщині. 1974 року закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. Працював на видавничій роботі.
З 1983 року він працював секретарем Національної спілки письменників України, а 19 листопада 2011 р. його було обрано головою спілки. Він змінив на цій посаді Володимира Яворівського, що очолював Національну спілку письменників України протягом десяти років. Віктор Баранов також був головним редактором літературного журналу «Київ», віце-президентом Товариства «Україна-Румунія».
Письменник Віктор Баранов брав участь у зустрічах із читачами (1985, Тернопіль, Бережани; 1987, Тер­нопіль, Бережани, Підволочиськ), святах літератури «Золота осінь» (1985, Тернопіль, Теребовля, Чортківський район), «Тернопільська весна» (1989, Тер­нопіль, Бучач, Збараж), «Медобори» (1996, Збараж, Ланівці), «Хліб України» (1997, Тернопіль), відзначенні 70-річчя від дня народження Р. Андріяшика (2003, Тернопіль, Борщів). Найбільшу популярність В.Ф.Баранову як поету мабуть приніс вірш "До українців" (1989):
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..
Віктор Федорович є лауреатом декількох літературних премій: Чернігівської обласної ім. Михайла Коцюбинського (2007), він лауреат мистецької премії «Київ» у галузі художньої літератури ім. Євгена Плужника, премії ім. Олекси Гірника, Міжнародних літературних премій «Тріумф» та «Сад божественних пісень» ім. Г. Сковороди (2007).
Неодноразово Віктор Баранов приїздив до Чернігова, де зустрічався з читачами та творчою молоддю, відбувалися презентації його книжок. В. Баранов був нагороджений орденом «За заслуги» III ст. (24 серпня 2012) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 21-ї річниці незалежності України.
Помер вранці 30 липня 2014 року, після тривалої важкої хвороби на 64-му році життя. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.


QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 494 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість