Особливою ніжністю і теплом вирізняються листи Михайла Коцюбинського до його коханої дружини Віри Устимівни. Не маючи змоги отримати посаду в Чернігові, у 1897 році письменник влаштовується на роботу у житомирській газеті «Волинь». І саме у Житомирі він зустрічає новий 1898 рік. Перебуваючи далеко від родини у ці святкові дні, письменник безмежно сумує за нею, про що ми дізнаємося з листів.

Так, вітаючи дружину, у листі від 30 грудня 1897 року М. Коцюбинський пише: «З Новим роком, моя ти дитиночко кохана! Цілую й обіймаю тебе міцно й щиро. Бажаю, щоб нам з тобою не розлучатися в новому році, а кохатися так, як кохалися в минулому. Бажати більшого кохання був би гріх.

Не хочу тебе смутити, а тому не напишу, як мені сумно буде стрічати Новий рік без тебе. Треба якось втихомиритися і не дуже сумувати, бо цим не поможеш».

А вже наступного дня у новому листі письменник розповідає: «Нині доведеться стрічати новий рік. Стрічатиму його один, за своїм столом, з думкою про моє щастя, про мою втіху – Вірунечку. Цілуватиму тебе в думці, пеститиму – може, легше буде. Згадаю Юрасика, маму, Лідю – може, легше буде. Все ж таки у любому гурті, не зовсім один, серед чужих, холодних готельових стін.

Мій лицар (над канапкою) насупився чогось, певно, згадав свою родину, бідний, певно, й йому невесело стрічати Новий рік, хоч він вже звик до самотині.

Отак ми обидва, я й лицар, стрічатимемо нині Новий рік, далекі од всього милого, дорогого, чужі серед новорічних веселощів незнайомого нам города.

А де ти, щастя моє, будеш нині? Чи згадаєш Мусю, коли тебе вітатимуть з Новим роком?

Адже перше й найщиріше поздоровлення маєш від мене».

У листі від 1 січня 1898 року Михайло Михайлович по-дитячому радіє давноочікуваній вісточці від дружини, адже саме цього дня зранку він отримує телеграму з Чернігова: «Перше поздоровлення дістав я від тебе, моя ти єдина. Рано, о шостій годині, дістав я телеграму – саме тоді, коли ти мені снилася, серце моє.

Мені снилося, що ти приїхала до мене на Новий рік з Богданкою, і поки я, неодягнений ще, цілую й поздоровляю тебе, Богданка стукається в двері, щоб її пустити. То стукався телеграмщик». А трохи нижче він натомість розповідає, як у нього минувся Новий рік: «Вчора стрічав Новий рік з Мопассаном. Читав “На воді”. Яка це гарна, чаруюча річ, скільки в ній поезії, гнучкої думки, блискучих місць і фарб!».

Сумуючи за рідними, частими листами письменник намагається розрадити себе і Віру Устимівну, у кожному з них виявляючи надзвичайну турботу та висловлюючи сподівання на краще.

******************************************************************************************************** Примітки.

Мій лицар... – Мова йде про репродукцію з якоїсь картини, що висіла над канапою в кімнаті готелю, де жив М. Коцюбинський.

Богданка – Шкуркіна-Левицька, чернігівська вчителька, близька знайома родини Коцюбинських, ровесниця В. Коцюбинської (знала й щиро приятелювала з нею зі шкільної лави з 1875 р.) З М. Коцюбинським познайомилась влітку 1895 р., листувалась з ним (листи не збереглися). Працювала в земському дитячому (сирітському) будинку, в Чернігівській губернській земській управі. Була членом Братства Тарасівців, чернігівської “Просвіти”.