Після степової Бесарабії 1895 року Михайла Коцюбинського перевели у Кримський філоксерний комітет. Письменник працював на околицях Алупки – у Симеїзі, Кастрополі, Куру-Узені. Це були наймальовничіші місця півострова з резиденціями найвищої знаті держави. Михайла Коцюбинського зачарувала місцева гірська природа. В одному з листів того періоду літератор зізнався: «Крим зробив на мене таке сильне вражіння, (краса природи не тільки вразила мене, а й пригнітила), що я ходив тут як уві сні…»

Щасливі літні місяці 1896-го, проведені спільно з молодою дружиною Вірою в сонячній Алупці, підсилили яскраві враження. Незмінно вабило письменника життя корінного населення півострова – кримських татар. 1899 року нарисом «В путах шайтана» М.Коцюбинський започаткував низку екзотичних  оповідань кримського циклу. Твори «На камені», «У грішний світ», «Під мінаретами» яскраво засвідчили, що для письменника не було самоціллю вивчення екзотики життя, мови та звичаїв кримських татар. В оповіданнях кримського циклу Михайло Коцюбинський апробував засоби психологізму, які він тоді освоював. Особливої уваги варті неповторні пейзажні описи – справжні перлини українського літературного імпресіонізму.

Крим назавжди залишився в серцях Михайла і Віри Коцюбинських. Удвох вони знову побували там на відпочинку влітку 1904 року. Аматорська світлина зафіксувала групу екскурсантів на сходах Воронцовського палацу в Алупці. Серед них – щасливе подружжя Коцюбинських, що стоїть біля скульптури сплячого лева.

«На морі було стільки тепла, стільки світлої голубої безмежної радості, стільки ніжного плескоту, що аж душа сміялась», - такі емоції викликала в душі письменника нова зустріч з любим його серцю південним краєм.

Востаннє Михайло Коцюбинський разом з дружиною і дітьми відвідали Крим улітку 1911-го.