Головна » 2013 » Жовтень » 9 » Нещодавно виповнилося 130 років від дня народження відомого українського художника та літератора, друга М.М.Коцюбинського - Михайла Жука
Нещодавно виповнилося 130 років від дня народження відомого українського художника та літератора, друга М.М.Коцюбинського - Михайла Жука
10:12
Михайло Іванович Жук – цікавий своєрідний художник, який втілив у своїй творчості риси реалізму і модернізму.
Народився 3 жовтня 1883 року (20 вересня ст. ст.) у містечку Каховка на півдні України. У дев’ятирічному віці М.Жук почав навчатися малярської премудрості від місцевого майстра Меліхова. Справжнє професійне навчання почалося з осені 1896 р. у Києві, у школі Миколи Івановича Мурашка.

У 1899 р. по закінченні малювальної школи, Михайло Жук вступає до Московського училища живопису, скульптури та архітектури в майстерню Валентина Сєрова, через рік – до Краківської академії, де він вчився у Юзефа Мегоффера та Станіслава Виспянського.
Навесні 1904 р. Жук закінчив з двома срібними медалями Краківську академію по відділах фрескового живопису та портрета.

Своїм земляком Михайла Івановича по-праву вважають чернігівчани. В нашому місті він прожив тривалий час 1905–1916 рр. Тут зберігається нині значна частка його мистецьких творів. Із Черніговом митця поєднувала багаторічна дружба з родиною Коцюбинських, Миколою Лисенком, Миколою Вороним,Павлом Тичиною. У Чернігові Жук оселився, приїхавши до батьків. З осені 1905р. Михайла Івановича призначили викладачем малювання у Чернігівській жіночій гімназії, а згодом - у духовній семінарії.

У нашому місті розпочалася активна творча діяльність М.І.Жука як художника і письменника. Тут він зблизився з Михайлом Коцюбинським. Це знайомство відіграло значну роль у розвитку його поетичного таланту. Оповідання і вірші Жука друкувались у «Літературно-науковому віснику», у ряді газет. М.Жук – активний учасник «літературних субот», які відбувались на квартирі М.М.Коцюбинського.
У цей час М.Жук пише чимало портретів, багато малює та вивчає рослини, а також наполегливо працює у галузі мистецтва ілюстрації до книг.

Безперечно, портретна творчість Михайла Жука — цінний внесок у скарбницю рідної культури. Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка,Іван Нечуй-Левицький,Марко Вовчок, Олександр Мурашко — ось образи дорогих йому людей, яких він невтомно малював, які залишив для нас, нащадків. Це здебільшого погрудні зображення, що подані в різноманітних ракурсах, динамічні завдяки графічній виразності форми і психологічній наповненості моделі. Портрети мають документальний характер, хоч і виконані з великою мірою узагальнення. Вдалій передачі внутрішнього стану часто допомагають точно обрані елементи тла, що є символами творчості портретованого.

Прийоми, за допомогою яких будується форма. Є у Жука і портретний живопис. У 1925 р. художник створив серію портретних плакатів (близько 30-ти), у техніці кольорової літографії, у 1932p— блискучу серію гравюрних портретів (з натури) українських письменників, своїх сучасників. Їх вибір яскраво засвідчив ідейну зрілість і політичні переконання Михайла Жука, котрі збігалися з особистими симпатіями художника до моделі. У 1920-ті роки Михайло Жук працював у багатьох галузях образотворчого мистецтва. Йому були підвладні техніки: офорту, деревориту, літографії, лінориту. Він ретельно досліджував народний орнамент, щоб, реконструювавши його, створити свій, за допомогою якого можна було б оздоблювати речі побуту. В народному дусі він оформлював тканини та керамічні вироби.

Низка пейзажів, перетворені в орнамент квіти натюрмортів, декоративні панно свідчать, що М. Жук досяг глибокого розуміння народного мистецтва. Високохудожні монументальні панно «Чорне і біле» [1912], «Казка» [1914], «Хризантеми» [1919]— вагомий внесок майстра у відродження українського декоративного панно. Вельми оригінальним у художньому оформленні Михайла Жука побачило світ видання «300 найкращих українських пісень» [1904]. Митець чудово поєднав досягнення європейської графіки з традиціями українського народного живопису, створивши єдиний художній організм, в якому малюнок унаочнював слово з народної пісні. Михайло Іванович був й різнобічним графіком. Захопившись силуетом, не проминув екслібриса, зробивши добрий внесок у становлення цього жанру в сучасному українському мистецтві. Слід сказати про знахідки художника у створенні сучасної української абетки та шрифту. Михайло Іванович вважав, що в основі шрифту мають бути традиції, що їх виробили слов'янські друкарі упродовж багатьох віків. Сьогодні ми користуємося шрифтом, який дуже близький до того, що його розробив Михайло Жук у 20-ті роки. Вперше цей шрифт був використаний для оформлення обкладинки каталога архітектурного музею «Старая Одеса» [1926].

У поетичні пейзажі митець вкладав філософські мотиви про вічність руху в природі, плинність часу, скороминучість людського життя. У такому асоціативно-метафоричному ключі написані вірші «Гірський потік», «Кому повім печаль…», «Долина», «Хмари», «Туман поле покриває», «Водоспад», «Я славлю злотокосу осінь» та ін.

Михайло Іванович Жук — автор першого українського вінка сонетів [1918]. У своїх прозових творах письменник також малює світ духовного занепаду, світ, побудований на купівлі й продажу, що починається для людини у найінтимнішій сфері, отруєній згубними пристрастями. Саме при зіткненні людини, яка прагне моральної чистоти, з навколишньою дійсністю зав'язуються психологічні драми, що відзначаються пластичністю образів, умінням подати їх у розвитку, майстерністю поетичного живописання природи, в якій чітко відбивається психологічний лад людини. Майже 40 років творчість Михайла Івановича Жука була тісно пов'язана з Одесою (з 1925 по 1964-й). Тут він викладав і був проректором Художнього інституту. Під його керівництвом почалося активне вивчення народного мистецтва. Михайло Іванович був правжнім вихователем молоді, а ерудиція, культура й широкий світогляд вчителя безумнівно позначились у формуванні поглядів його учнів. Михайло Жук був певен, що відсутність зв'язків професійного мистецтва з мистецтвом народним нівелює художню творчість і веде до появи різних формалістичних течій та космополітизму. Його педагогічні принципи до нинішнього часу не втратили свої цінності.

У 1928 р. з ініціативи професора М. І. Жука на архітектурному факультеті було відкрито відділ майоліки, що згодом перетворився у керамічний факультет. Михайло Іванович глибоко і всебічно вивчав технологію цієї справи, підтримував найтісніші зв'язки з керамічними заводами країни, виховав цілу плеяду художників-керамістів. Займався він і виробництвом порцеляни. Останні роки життя художник тяжко хворів, був прикутий до ліжка. В цей час він віддавав перевагу літературній діяльності: писав спогади, вірші, в яких почесне місце було відведене Одесі, її героїчному минулому і, звичайно, морю. До поетичних етюдів про море він брав епіграфи з Гейне. Як справжнього степовика його приваблювали в морі простір, безмежність: «Шаланди линуть у безкрає море В рожевім блиску пружених вітрил»,— так писав поет в одному з останніх своїх віршів, присвяченому вітрильнику «Товариш». Помер Михайло Жук 1964 року.

Нова хвиля інтересу до творчості Майстра прийшла вже після його смерті. Виявилося, що в його квартирі збереглися живопис і графіка, літературні публікації й невидані рукописи, гравірувальні дошки та розписаний посуд. За короткий час усе розійшлося по музеях та приватних колекціях, а згодом почало з'являтися на виставках, стало поштовхом до інтенсивного вивчення й публікування. Відбулося друге відкриття художника й людини.

Підготував І.Коцюбинський



QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 706 | Додав: Maysheff | Рейтинг: 5.0/6 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість