Многоцінна творча спадщина Гната Мартиновича Хоткевича, 145 років з дня народження якого минає 31 грудня, вражає масштабністю і розмаїттям. Універсаліст яскраво виявив таланти інженера-винахідника, режисера, сценографа, актора, художника, мистецтвознавця, літературного критика, прозаїка, драматурга, педагога, композитора, диригента, хормейстера, бандуриста, скрипаля, історика, видавця, фольклориста, народознавця, перекладача. Кожній справі Гнат Хоткевич віддавав пристрасть і скрупульозність.

Крізь тривалі роки замовчування і вимушеного забуття до нащадків іде його самобутня особистість. Багатошаровий потужний творчий доробок митця, його дієва глибока любов до України, спрямованість у майбутнє, служать духовному збагаченню українців, наснажують на боротьбу за волю і незалежність нашої держави, утвердженню її високого авторитету в усьому цивілізованому світі.

Літературну діяльність Хоткевич розпочав наприкінці ХІХ століття. 1897 року талановитий харків’янин опублікував у львівському журналі «Зоря» своє раннє оповідання «Грузинка». Наступного року починає виходити «Літературно-науковий вісник» і письменник стає одним із його активних співробітників. У часописі з’являються нариси, оповідання, рецензії Гната Хоткевича. В одному з номерів ЛНВ [XLV, 1909 р.] привертає увагу стаття Хоткевича «Літературні вражіння» (за минулий рік).

Критик викладає власні думки про тогочасну українську белетристику і збірники «Терновий вінок», «З неволі», «Нова Рада». На думку рецензента, найсильнішими з опублікованих творів були повість І.Франка «Великий шум», драма Лесі Українки «Блакитна троянда» і оповідання М.Коцюбинського «Persona Grata».

На той час Гнат Хоткевич і Михайло Коцюбинський доволі активно листувалися і мали особисті зустрічі. Заочне знайомство чернігівця і харків’янина відбулося завдяки посередництву Миколи Вороного навесні 1902 року. Тоді Коцюбинський звернувся до Вороного із проханням допомогти йому продати немаленький тираж відбитка з журналу «Киевская старина» повісті «Дорогою ціною», яку він видав «на свій превеликий клопіт» власним коштом (загалом 500 примірників). У листі до М.Коцюбинського від 12 квітня М.Вороний пише: «…на моє прохання згодився се зробити д. Хоткевич (він же Гнат Галайда)… Він знає все – як, що й до чого, і певно, зробить гаразд. Присилайте з 200 примірників – всі підуть на коміс[ію]… Пакунок висилайте на адресу: г. Харьков, Девичья улица, №5, дом Потебни ЕВБ Игнатию Мартыновичу Хоткевичу… Я певен, що він зробить все, як слід і Ви будете з нього задоволені».

Одержавши надіслані книжки, Хоткевич із притаманним йому ентузіазмом узявся за доручену справу. Прочитавши «Дорогою ціною», Хоткевич зауважив у листі до Коцюбинського [травень 1902 року]: «Ваша повість дуже придатна для народу… Я давно маю на меті видавати для народу такі великі повісті по найдешевшій ціні, і, може, шановний добродію, коли-небудь Ви дозволите мені видати сю книжку дешевим виданням і з цікавою обкладинкою літографованою… У Вас є якась осібна щаслива прикмета, як-от, знаєте, буває у деяких письменників для дітей: їх речі з однаковою цікавістю читаються і дітьми, і дорослими…».

«Народне видавництво», організоване Г.Хоткевичем у Харкові, мало назву «Вс. І. Гуртом», що означало «всі гуртом», хоча цей гурт фактично складався з однієї особи – самого Хоткевича. Сучасний літературознавець Ю.Ковалів уважає це видавництво першим в Україні самвидавом. Видавництво випустило 15 книжок тиражем понад 70 тисяч примірників (окремі твори Т.Шевченка, І.Франка, Г.Хоткевича та ін.). Михайло Коцюбинський мав у своїй бібліотеці таку: «Про сиріт. Збірничок для дітей (упорядкував Гнат Галайда. Малюнки поробили худоги п-а О.Д.Носенко, Є.А.Агафонов та І.М.Северин. Видано Вс. І. Гуртом – Харків. 1903).

Упередженими були відгуки С.Єфремова і І.Нечуя-Левицького на першу збірку новел і ліричних медитацій Гната Хоткевича «Поезія в прозі», сповнену жагою творчих експериментів молодого автора. Його звинувачували в «декадансі». Книга, надіслана Хоткевичем чернігівському естетичному однодумцеві, має напис: «Шановному М.Коцюбинському на згадок від автора. 20 квітня 1902 р. Харків».

Спроби талановитого пера Гната Хоткевича М.Коцюбинський зустрічав на сторінках українських літературних альманахів. Готуючи «З-над хмар і з долин», його упорядник Микола Вороний писав М.Коцюбинському, що серед кращих творів майбутнього збірника – «Життєві аналогії» Хоткевича. «За красою», «Багаття» та інші збірники також уміщували його твори.

11 вересня 1903 року на «Перше велике національне свято на Вкраїні, що прилюдно відбулося в Полтаві», тобто на відкриття пам’ятника І.Котляревському, прибули делегації діячів української культури з Галичини і Наддніпрянської України, а за три дні було зроблено історичний фотознімок. Пізніше світлина була видана як поштова картка.

Газета «Літературна Україна» №40 за 1988 рік на стор. 6 вмістила розлогу статтю про Гната Хоткевича, написану доцентом Харківського педінституту імені Г.С.Сковороди Кімом Балабухою і ст. науковим співробітником Харківського політехнічного інституту Петром Черемським. Наведемо уривок із неї: «Що може бути документальнішим за фото, та зважимо, наскільки воно й символічне, як значущими були привід і місце, і час, які зібрали перед об’єктивом той гурт, спілку – ще не Спілку письменників України, але вже якийсь її прообраз.

Ніколи стільки не збиралося їх звідусіль, як на оте вистраждане відкриття в Полтаві пам’ятника зачинателеві нової літератури. Дух його, як і Тарасів, витає над нами. У верхнім ряду місце, ніби залишене для Каменяра. Тепло потиску його ще здорової правиці, як і тепло ґречних полтавців – Панаса Мирного й друга нашого письменства В.Короленка, - розкрилюють на всіх молодших козарлюговусий Старицький і трепетнорука в своїй материнськості Олена Пчілка, моложава, але ніби аж перегоріла душею, та й утішена за доньку й душу, осердя того гурту – Лесю Українку.

Різні (чи й не всі) роди і жанри. Не в усьому тотожні, та й не цілком чужі ідейні позиції, творчі манери. Як і всі присутні – перекладач, як і більшість – драматург, а ще й лірик і гуморист «від бога», себто від природи, а ще й «від Європи» - Самійленко із псевдонімом Сивенький. Чільний дует із нової когорти прозаїків, щойно отак «подипломованої» Франком, - Коцюбинський і Стефаник. Один – уже автор першої частини «Fata morgana», де ні слова не треба буде міняти, хоч друга ще тільки дописуватиметься життям, – так у ній все буде вгадано.

…І не губиться він в отакому сузір’ї, не втрачає неповторності, власного обличчя, ще й підпертого в артистичній позі рукою, – Гнат Хоткевич. Справді, наймолодший, автор виданого окремо одного оповідання в побутописній манері й збірки поезій у прозі, де давалася взнаки й дитяча хвороба модного на той час модернізму.

…Хоткевич, найімовірніше, представляв у Полтаві суміжні мистецтва. Присутні знали його, Гната Галайду, як бандуриста, що був солістом у хорі Миколи Лисенка, й художнього керівника першого в країні робітничого театру… Лівобережно симетричний на цій фотографії Стефаникові, хоч і зі «західняцьким» не тільки прізвищем – за родинною легендою, ще й шляхтянськими генами і таки справді вартою легенди шляхетністю духовною, він представляв Харків, Слобожанщину. Й не просто географічно».

У 25-літнього красеня з вусиками тоді, 1903-го, багато чого – і здобутків, і страждань, і яскравого творчого життя – було попереду.

Внаслідок культових репресій життя Гната Мартиновича Хоткевича обірвалося восени 1938-го. Наступного року надійде трагічне 85-річчя від часу загибелі невтомного будівничого української культури. Своїм життям, співом, пером, бандурою і пензлем Гнат Хоткевич лишив глибокий слід у пам’яті сучасників і нащадків. Його творчий спадок – втілення духовного багатства, могутності й незламності українського народу.

Тетяна Кузнєцова, завідуюча відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського