У номінації «Поезія» на здобуття Обласної літературно-мистецької премії імені М.Коцюбинського претендує поет Станіслав Новицький, висунутий МГО «Літературна спілка «Чернігів» за книгу поезій «Фронтальне скло» (2022).

Станіслав Новицький народився 27 грудня 2000 року в с. Павлівка (Туманове) Одеської області. З 2010 року живе в м. Кропивницький. Нині навчається в Харківській військовій академії.

Почав друкуватися з 2014 року в обласних газетах: «Наше місто», «Народне слово», «Перша міська газета», «Вечірня газета». Друкувався в журналах «Літературний Чернігів», «Дзвін», «Буковинський журнал», «Німчич», «Дукля», «Літературний провулок», «Степ», «Березіль», «Вежа», «Вітрила», «Сівач», «Олександрійський маяк», «Вінницький край», «Гражда», «Грім», «Світання слова», «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Слово Просвіти», «Буковина».

Автор поетичних збірок: «Акафіст коня», «Полудень», «Воскресіння віт», «Розуміння простору», «Крони дерев холодні», «Фронтальне скло», «Передмовчання». Нині до друку готується книга у перекладах Тадея Карабовича на польську мову «Небесна глина».

Лауреат літературних премій імені Пантелеймона Куліша, Леоніда Глібова, Олеся Гончара, Леоніда Народового.

Про його творчість писали: Михась Ткач, Павло Мовчан, Василь Голобородько, Дмитро Дроздовський, Василь Бондар, Антоніна Корінь, Тадей Карабович, Ірина Зелененька, Євген Баран, Віктор Крупка, Віктор Терен, Василь Клічак, Тетяна Яковенко та інші.

Головний редактор літературно-мистецького альманаху «Сівач». Друкувався в поетичних антологіях: «Антологія сучасної української літератури», «Антологія молодої української поезії», «Антологія досвід війни – українські голоси».

Окремі тексти перекладено польською, білоруською, англійською та французькою мовами.

Книга «Фронтальне скло» - це вже шоста збірка поезій Станіслава Новицького. Поезія обдарованого молодого поета – вочевидь нове, унікальне явище в українській літературі, якому слід радіти.

Вона як весняний грім, як ковток свіжого повітря – сучасна, не обтяжена римою, справжня, хвилююча, як степовий вітер, запахуща, як полиновий цвіт, мелодійна і глибоко національна. Бо в ній – незбагненне диво природи, яке постає у слові  міфопоетичних образах, де ліс відчуває нас краще, ніж люди, де осінь закохується в зиму, а весна одягає брунькате намисто, де «вітер пробуджує степ», «і мружить ніч свої печальні очі», де все довкола дихає, думає, діє, бо воно живе…

Таке особливе сприйняття природи автором, її одухотворення, не випадкове, бо поет опирається у своїй творчості на духовні надбання свого народу, його давні світоглядні позиції. В його творчій уяві навколишній світ –  то захоплююча казка, в якій все єднається в гармонії і любові одне до одного; дерева, сонце і вода, вітер і дощ –  то живі істоти, буття яких уподібнюється людині. І у тій гармонії зі світом, бʼється любляче серце поета «Та я почув – десь плачуть горобці…» «Чи ви чули, колись, голос дуба столітнього». «Сьогодні я бачив черешню у білій сорочці».

Поет у своїй творчості, звертається до джерел народної живої мови, її первісного звучання. Саме тому твори вирізняються таким багатством образів.