Головна » 2015 » Серпень » 4 » На здобуття обласної літературно-мистецької премії ім. М.Коцюбинського
На здобуття обласної літературно-мистецької премії ім. М.Коцюбинського
15:22

У номінації Народознавство на здобуття обласної літературно-мистецької премії ім. М.Коцюбинського висунуто відомого українського журналіста Віталія Шевченка за «Енциклопедію Ічнянщини» (Гнозіс, Київ, 2014).

Віталій Федорович Шевченко народився 23 червня 1954 року у м.Ічні на Чернігівщині – український політик, журналіст, письменник. Народний депутат України у парламенті 2-го, 3-го, 4-го скликань. Голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (2005-2009).

Публічне життя Віталія Шевченка можна порівнювати з двома сторонами медалі. Спершу він зробив кар'єру здібного й активного журналіста, який тонко «відчував» тему і відзначався завидною працездатністю.

Друкуватися почав з десяти років. У 70-х та 80-х рр. ХХ ст. активно займався самвидавом (редагував рукописні газети «Зірка», «Вуличні новини», «М'яч круглий», «За тихе життя», журнал «Прогрес», літературно-публіцистичний альманах «Водограй» та ін.), тож перебував під наглядом КДБ.

Певний слід в українській журналістиці В. Шевченко залишив екологічними публікаціями (зокрема, циклом статей за підсумками організованих ним екологічних експедицій школярів по Здвижу, Унаві, Десні та інших річках Полісся) та циклом публікацій про юнаків, які загинули в Афганістані (близько 50 добірок у київській газеті «Молода гвардія», що прорвали цензурні заборони і були першими в українській журналістиці правдивими розповідями про жахливі наслідки війни, розв'язаної радянськими лідерами). Навесні 1991 В. Шевченко вперше оприлюднив таємні документи про наслідки Чорнобильської катастрофи, а влітку того самого року виступив з циклом лекцій про аварію на ЧАЕС у кількох містах Канади, коли працював у газеті «Ukrainian News» (м. Едмонтон) як переможець всеукраїнського конкурсу молодих фахівців-ринковиків. У кількох виданнях України, Росії, Канади, США ці матеріали було опубліковано під назвами «Засекречений Чорнобиль» та «З грифом «Таємно», а восени 1991 р. їх було оприлюднено з трибуни Верховної Ради України (доповідь комісії з питань Чорнобильської катастрофи). Перш ніж піти в політику, активно освоював літературно-мистецькі пласти – рецензував новинки української літератури, готував літературно-драматичні передачі (близько 50 сценаріїв літературних композицій для Українського радіо, літературні радіопередачі для дітей, мистецькі телепередачі для молоді тощо). Коли розпочиналися процеси національно-демократичного відродження України, В. Шевченко опинився у вирі політичних подій. Пізніше, після кількарічної роботи в парламенті, одне й друге – державна служба та журналістика – часом перепліталося в його діяльності, почергово щось виходило на передній план. Але Віталій Шевченко завжди був яскравою постаттю і поміж політиків, державних діячів, і в середовищі журналістів та митців. В. Шевченко – автор близько 10 законодавчих актів та численних законопроектів з питань свободи слова та діяльності ЗМІ, виборчого права тощо. Зокрема, він як один із сподвижників ідеї створення в Україні суспільного телерадіомовлення був автором «рамкового» закону про систему суспільних аудіовізуальних ЗМІ (1997), першого проекту Виборчого кодексу (1998), концепції роздержавлення українських ЗМІ (1999) та ін.

Різко реагував на факти утисків свободи слова та втручання влади в журналістику (захист незалежного радіо «Континент», виступи проти свавілля Держкомтелерадіо та проти цензури на державному телебаченні, публічні дебати з чиновниками адміністрації Президента Л. Кучми, які запроваджували т. зв. «темники»). Колеги відгукуються про В. Шевченка як про педантичного, скрупульозного і послідовного чиновника. Очолювана ним Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення перетворилася на впливовий контрольно-регуляторний орган з чітко відрегульованими функціями працівників апарату, стала прозорою для громадськості (відкриті засідання, щотижневі брифінги для ЗМІ, випуск офіційного вісника, залучення до роботи авторитетних медійників, підписання із загальнодержавними телерадіокомпаніями меморандумів про співпрацю тощо), розпочала активно співпрацювати з європейськими інституціями. У той час було запроваджено спершу обов'язкове ліцензування операторів кабельного телебачення (провайдерів програмної послуги), а згодом і обов'язкову програмну послугу, завдяки чому програми українських телекомпаній стали доступними глядачам на всій території України. Тодішня Національна рада також зважилася на вилучення з кабельних телемереж зарубіжних програм, не адаптованих до вимог національного законодавства, що загострило й без того конфліктні стосунки з телепровайдерами та викликало негативну реакцію органів державної влади Росії (позаяк було припинено трансляцію програм кількох російських ТРК). Під час роботи В. Шевченка в Національній раді в ефірі українських теле- та радіокомпаній різко збільшилася частка україномовних програм та національного інформаційного продукту. Українська мова в ефірі – пріоритетний напрямок діяльності Національної ради на чолі з В. Шевченком, що стало причиною критики з боку деяких політичних сил. В. Шевченко працював головним редактором та головою редакційної ради газети Час/Time (1994–1996), шеф-редактором якої був лідер Народного Руху України В. Чорновіл.

Неодноразово включався експертами до списку ста найвпливовіших людей України. Член Національної спілки журналістів України (з 1982 р.), Національної спілки письменників України (з 2012 р.) та Національної спілки краєзнавців України (з 2013 р.). Захоплення: фотосправа, екологічний туризм, мандри (автопоїздки по багатьох країнах).




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 552 | Додав: Kotia | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість