Є митці і науковці, які намагаються осягнути якусь одну сферу діяльності – літературу, науку або просвітницьку роботу. А є такі, які пробують себе в різних напрямках і в кожному досягають вершин. Саме до другої категорії і належить Микола Костомаров. Він був відомим не лише на теренах нашої держави, а й далеко за кордоном як історик, громадсько-політичний, культурний діяч, перекладач, публіцист, письменник, критик і один із засновників всім відомого Кирило-Мефодіївського братства.

Нам залишається лише дивуватися, яким щедрим талантом природа наділила Миколу Костомарова. Він має чимало історичних праць. З літературного доробку можна відзначити збірки поезій «Українські балади», «Вітка», драматичні твори «Сава Чалий», «Переяславська ніч», «Кремуцій Корд», він перекладав Байрона та Шекспіра.

16 травня минає 200 років із Дня народження непересічної особистості – Костомарова. З’явився на світ він у 1817 році в с. Юрасівка Острозького повіту Воронезької області. Мати його Тетяна Мельникова була кріпачкою, а батько – дворянин-поміщик Іван Костомаров. Коли у Тетяни Петрівни народився хлопчик, вона була незаміжньою. Лише через три місяці після появи немовляти вона вийшла заміж за поміщика, таким чином, ставши вільною. Та на той час діяли такі закони, що дитина, народжена кріпачкою, теж вважалася кріпаком. Батько помер, не встигнувши усиновити свого сина, тому Тетяні Петрівні довелося сплатити чималу суму, що було для неї нелегко, аби її син став вільним.

З самого дитинства мати дбала про освіту Миколки, і тому відразу після того, як він отримав документ про волю, влаштувала його в приватний пансіон у Воронежі. Після цього було навчання у гімназії, Харківському університеті на словесному і історико-філологічному факультетах. Таким чином, бачимо, що світогляд майбутнього письменника і науковця формувався з юних літ. Після навчання в університеті Костомаров одержав кандидатський ступінь. Разом з цим Микола Костомаров починає писати. У 1839 році було надруковано його трагедію «Сава Чалий» та збірку поезій «Українські балади». Костомаров вирішив підписати ці твори псевдонімом – Ієремія Галка.

Та навчання на цьому не завершується. У 1840 році Микола Костомаров складає магістерський екзамен і розпочинає роботу над дисертацією «О причинах и характере унии в Западной России». Захистити йому свою роботу так і не вдалося. Перед захистом його працю було відправлено на перевірку до Міністерства народної освіти, а там вирішили, що роботу Костомарова треба знищити через те, що вона не відповідає офіційному трактуванню історичних подій у Росії. Натомість йому дозволяють почати працювати над іншою темою. Нову магістерську дисертацію він захистив на початку 1844 року. В той же час він активно вивчає біографію основних учасників Визвольної війни 1648-1657 рр. А через рік Костомаров переїхав до Києва, де йому випала нагода працювати учителем.

Не можна не згадати участь Миколи Костомарова у Кирило-Мефодіївському братстві. Його основний документ, що регламентував роботу всього братства – «Книга буття українського народу» – написав Костомаров. В основі цієї програми лежала боротьба членів братства за самостійність всіх слов’янських народів. Братчики прагнули досягнути рівності для всіх людей, скасування станових привілеїв, кріпацтва.

Участь у Кирило-Мефодіївському братстві неабияк вплинула і на особисте життя Костомарова. Наприкінці зими 1849 року Костомаров заручився з Аліною Крагельською. На їхньому весіллі боярином мав бути його хороший друг, член братства Тарас Шевченко. Але напередодні весілля, що мало відбутися 30 березня, на братчиків підступно донесли. Тому Миколу Костомарова заарештували і відправили до Петропавлівської фортеці у Петербурзі. Звідти під наглядом поліції Костомаров поїхав до Саратова. Йому заборонили працювати в сфері науки, через що Костомарову довелося погодитися на посаду перекладача, а згодом і діловода.

Що ж стосується Аліни Крагельської, то вона, звичайно, дуже переживала за долю свого коханого. Але мати забороняла їй будь-яке спілкування з ним і була проти їхнього шлюбу. Щоб донька забула про нього, вона видала її заміж за Марка Кисіля. Наступна зустріч закоханих відбулася через 26 років, коли законний чоловік Аліни помер, і вона приїхала до Києва на лікування.  Одружилася пара лише в 1875 році. Тоді Костомарову було вже 58 років, а Аліні – 45. Разом вони прожили 10 років. Аліна доглядала чоловіка до самої його смерті. У 1885 році у нього загострився туберкульоз, від якого він і помер 7 квітня.

Творчий шлях Миколи Костомарова був плідним і насиченим. Нині надруковано біля трьохсот праць з його творчого доробку, серед яких не лише його літературні здобутки, а й доробки з педагогіки, науки, культури, історичні праці. Широке коло його інтересів характеризую Костомарова як людину освічену, розумну і багатогранну, якій легко піддається не лише проза, а й поезія.

Марія Коробко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського