Микола Григорович Хвильовий, а справжнє прізвище – Фітільов – народився 13 грудня 1893 року в Тростянці на Харківщині (нині це Сумська область). Цьогоріч минає 130 років від дня його народження. Постать цього письменника великого таланту, суперечливої і дуже складної долі тривалий час була оповита серпанком таємничості для читача. Так було і за життя Миколи Хвильового, і за довгі десятиліття після його смерті. Він довго не вписувався в ідеологічні рамки, через що певний час його начебто і не існувало в історії української літератури. Хоча насправді його напівлегендарний образ справив значний вплив на її розвиток.

Число, яке всі часто бояться, - 13 – стало центральним у житті письменника. Він народився 13 грудня і пішов із життя 13 травня. Така магія чисел інколи надає сил, а інколи… лякає. Хто б міг подумати, що вислови, які Микола Хвильовий написав ще на початку ХХ століття, стануть настільки актуальними сьогодні? «Україна чи Малоросія?», «Дайош Європу!». У цих питаннях і гаслах – розуміння того, що наша країна – це держава, яка має йти своїм шляхом розвитку, не підлаштовуючись під інших.

У молодому віці Микола Хвильовий брав участь у Першій світовій та громадянських війнах. 1919 року пов’язує свою долю з Катериною Гащенко, а за два роки, 1921-го, після демобілізації оселяється у Харкові.

«Молодість» та «Досвітні симфонії» - це перші поетичні збірки автора, «Сині етюди» - прозова (1923 р). Трохи пізніше з-під пера письменника вийшли такі твори, як «Солонський яр», «Легенда», «Редактор Карк» та ін. Через рік, 1924-го, світ побачила збірка оповідань «Осінь», куди увійшли «Я (Романтика)», «Елегія», «На глухім шляху» тощо.

В 1927 році вийшов роман «Вальдшнепи», одну з частин якого було знищено урядом. А ось трактат Миколи Хвильового «Україна чи Малоросія?» було надруковано лише в 1990 році.

Фітільов активно працював над розвитком літератури. Він був одним із членів-засновників літературної організації ГАРТ. А 1925 року стояв у витоків найпотужнішої літературної організації ВАПЛІТЕ.

Звичайно, активна громадська позиція, гостре перо не могли не викликати зацікавленість Хвильовим слідчими органами. І в 1927 році почалося стеження за його діяльністю.

З кінця 1927 року до весни 1928-го був у Відні та Берліні. Перед тим, як повернутися в Україну, Микола Хвильовий засудив своє гасло «Геть від москви!». Але таке покаяння було нещирим і вимушеним.

За сприяння Миколи Хвильового  було засновано і друковані видання – журнал «Літературний ярмарок» та «Пролітфронт».

Письменник глибоко переживав явище Голодомору 1932-1933 років та арешт товариша Михайла Ялового. Він відбувся на початку хвилі масових репресій проти творчих українських інтелігентів. На знак протесту 13 травня 1933 року Микола Хвильовий покінчив своє життя самогубством. Письменник залишив таку посмертну записку: «Арешт Ялового – це розстріл цілої генерації… За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий».

Творчість письменника настільки не подобалася владній верхівці, що її замовчували чи не до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.

«Істинно Хвильовий, - писав літературознавець Володимир Коряк, - сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і суворий, а часом ніжний і сором’язливий, химерний характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник».

Ніколи і нікого його творчість не лишала байдужою. Його твори мали палких прихильників і не менш завзятих опонентів. Потреба в популяризації його творів не зникла і на сьогодні. Окремі його публікації викликають захват, інші думки – протест, навіть обурення. Можна сказати, що Микола Фітільов – це, з одного боку, - романтик, творець вибагливого, лірично-піднесеного стилю, а разом із тим – тверезий аналітик, яскравий сатирик, неперевершений памфлетист. Одна думка наголошує на потребі тікати від москви, вірити у європейське майбутнє, визначну роль українського слова, а інша – тверезо бачить всі виразки українського суспільно-культурного, духовного життя.

Такою була творчість Миколи Хвильового. І нині читача цікавить насамперед прозова частина його творчості. Бо саме вона доклала чимало зусиль задля того, аби на початку минулого століття українська мала проза стала явищем європейського масштабу. Новели Миколи Хвильового зі збірки «Сині етюди» приваблювали своєю стильовою манерою, оригінальністю, утверджували становлення нової манери письма. На превеликий жаль, твори автора раніше трактувалися лише у світлі певної політичної кон’юктури. Мистецьке явище його прози ще досить мало вивчене, що відкриває великі горизонти для нових літературних досліджень.

Марія Коробко, вчений секретар Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського