У червні 1892 року Михайло Коцюбинський прибув до села Каменчі Оргіївського повіту Бесарабської губернії. Там він приступив до роботи розвідувачем філоксери (тля, шкідник винограду) в партії Панаса Погибки. Оселився Коцюбинський в окремій кімнаті, щоб мати можливість у вільний час готуватися на атестат зрілості. Це було йому необхідно для вступу в університет.

Розвідувачі та технічні працівники на філоксерних роботах працювали по 8 годин літньої пори: з 6-ї до 12-ї і з 16-ї до 18-ї або з 15-ї до 19-ї години. У свято розвідувачі відпочивали, а більшість розходилась по різних окружних селах та монастирях. Таке життя філоксеристів сприяло їхньому здоров’ю, а у вільний час вони могли багато читати, одержували газети та журнали «Вестник Европы», «Киевская старина», «Зоря», «Діло», «Батьківщина». Розвідувачі жили своїм окремим життям від суспільства.

Більшість працівників філоксерних загонів були студенти-українці Харківського, Київського та Одеського університетів. Розмовляли вони між собою українською мовою. Між розвідувачами було чимало свідомих українців, що шукали шляхів до відродження України, прагнули нести освіту до всіх знедолених, сприяли їхній боротьбі за соціальні права. Одягались філоксеристи як селяни-українці.

Низка творів Михайла Коцюбинського молдавсько-бесарабського циклу, особливо «Для загального добра» зображують реалії життя і трагедії молдаван-виноградарів.

У книзі «Спогади і розповіді про Михайла Коцюбинського», вид. 2-е, доп., К.: Дніпро, 1989 р. на стор. 36-44 надруковані спогади експерта філоксерної партії в Молдавії Панаса Погибки, під керівництвом якого працював М.Коцюбинський у Бесарабії, а також заробітчан із філоксерних загонів – селян з Полтавщини, Чернігівщини, Поділля П.Ігнатенка, В.Кузьменка, В.Терещенка, С.Гавриленка та ін. З їхніх спогадів постають деталі роботи філоксеристів, моральний аспект так званої «турботи» уряду про виноградарів. «Коли комісія приходила в село, розвідники уважно оглядали спочатку кожний 100-й, потім 50-й, 20-й і, нарешті, 10-й кущ винограду. Якщо виявляли шкідника-філоксеру – біля зараженого виноградника ставили прапорці. Тоді вже сюди ніхто не смів підходити. До заражених виноградників цілими групами сходились бідняки-молдавани. Вони щось говорили, кричали. Ми не розуміли їхньої мови, але відчували їхнє горе. Дуже тяжкі картини доводилось нам бачити з Михайлом Михайловичем. У 1894 р. в Оргієві молдавани повстали проти філоксерних комісій. Вони довідались про такі випадки, коли в кущі виноградників, які належали багачам, пускали вуглекислоту, а виноградники бідноти викорчовували, спалювали. Поліція розправлялася з повсталими…» (С.Гавриленко).

Про молодого М.Коцюбинського селяни-заробітчани згадували зі щирою любов’ю і повагою, адже Михайло Михайлович був завжди привітним, добрим, читав їм книги і газети, навчав грамоти неписьменних, критикував царський устрій, захоплював своєю вірою в краще майбутнє.

П.Ігнатенко, як і багато його односельців-заробітчан потрапив на казенні роботи в Бесарабію. Про М.М.Коцюбинського – керівника їхньої артілі філоксерист писав: «Він був нам не як керівник, а як батько рідний. Коли ми вільні від праці, він нам читає лекції… Я був кравцем, і це мені дало змогу ще ближче познайомитись із Коцюбинським. Він замовив мені пошити чумарку із сірої люстрини – двобортну, із застібками посеред грудей. І широкі штани. Його улюблений український одяг: чумарка, сорочка вишита, з стьожкою в комірі, штани широкі, смушева сива шапка…».

В.Терещенко згадував, коли він з товаришами їхав на роботу в Бесарабію через Ромни, то «…в гостинець Коцюбинському купили шовковий пояс червоний, котрим Коцюбинський дуже украшався, 9 ар[шин] голубої китайки на штани і 8 ар[шин] люстрини на жупан».

Ось у такому одязі ми бачимо М.М.Коцюбинського на світлині, зробленій 1892 року в Бесарабії (він стоїть крайній праворуч).