Дивовижною людиною був Євген Чикаленко. Випускник природничого відділу Харківського університету, український агроном, підприємець, видавець, публіцист, письменник, громадський діяч, член Львівського Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, член редколегії журналу «Киевская старина», редактор газети «Рада».

В колекції Чернігівського заповідника М.М.Коцюбинського збереглися листи Є.Х.Чикаленка, його брошури, що вийшли друком протягом 1899-1904 рр. у серії «Розмова про сільське господарство»: «Чорний пар, плодозмін і сіяна трава», «Худоба: коні, скотина, свині та вівці», «Сіяні трави, кукурудза та буряки», «Виноград», «Сад» з дарчими написами автора. Щедрий меценат Євген Чикаленко любив Україну не тільки до глибини душі, а й до глибини власної кишені, що було набагато важче. Патріотизм Чикаленка виявлявся у численних конкретних справах.

Михайла Коцюбинського з Євгеном Чикаленком повʼязували багаторічні теплі дружні стосунки. Чикаленко вважав Коцюбинського «найталановитішим з сучасних наших письменників, що так мало відомі серед нашої публіки», а тому активно популяризував його творчість у журналі «Киевская старина» і газеті «Рада». Євген Харлампійович неодноразово запрошував товариша на відпочинок до своїх маєтків на Полтавщині і Херсонщині. Михайло Коцюбинський уважав Чикаленка справжнім і обʼєктивним критиком своїх творів, дуже цінував його думку.

«Вірю у Ваш смак літературний і у Вашу щирість – а ці дві прикмети рідко у кого так щасливо стрячаються і зливаються, як у Вас», - (М.Коцюбинський. Лист до Є.Чикаленка. 22 червня 1910 р.).

На запрошення Чикаленка з 18 червня до 13 липня 1908 року Коцюбинський гостював у його маєтку в селі Кононівка Полтавської губернії. Саме про такий відпочинок з можливістю усамітнення на лоні природи мріяв стомлений життям письменник. Згодом цей час Коцюбинський називав «живим шматочком свого життя». «Чи доведеться ще коли так добре, вільно і приємно прожити свої вакації, як в Кононівці? Навряд», - писав Коцюбинський Чикаленкові у січні 1911-го.

На Полтавщині влітку 1908 р. Михайло Михайлович також відвідав Ромодан, Лубни, село Нечипірівку «Місця там назвичайно гарні, весь час я гуляв серед гречок та лісів квітучої липи – і аж в Кононівку привіз той запах» - зізнавався письменник в одному з листів до дружини. А ще дуже задоволений був з подорожі на ярмарок в Лубенському повіті. Ярмарок не в селі, а в долині серед високих гір, коло якоїсь святої криниці. Місцевість надзвичайно гарна, а ярмарок особливий, якого я ніколи не бачив. Наїздять туди маса народу з різних сіл, навіть здалеку, і все для того, щоб цілу ніч не спати. Кожне село стоїть табором, палить вогонь і цілу ніч співає хорами. Співають всі гори, співає долина, горять вогні на землі і свічки на рогах волів. Щось дуже оригінальне і гарне». (М.Коцюбинський. Лист до В.Коцюбинської, 4 липня 1908 р.).

Набравшись сил і натхнення у природи, митець створив шедевр європейської новелістики – новелу «Intermezzo» і оповідання «Як ми їздили до Криниці».

1 вересня 1908 року написане «Intermezzo». Листопадом того ж року датований нарис «Як ми їздили до Криниці».