Головна » 2015 » Січень » 23 » Листи з Житомира. Продовження
Листи з Житомира. Продовження
20:09

1898, 23 січня, Житомир.

Сердься на мене, голубонько моя, тільки не карай так немилосердно, як ти мене покарала. Пиши мені хоч по кілька слів щодня, а то я забуду свою обіцянку держати себе в руках і зовсім скисну. Без тебе, без твоїх листів мені так важко.

Та й вина моя не така-то вже велика. Я довго не робив масажу не через те, що ніколи, а через те, що нога у мене дуже боліла, я ледве ходив і дратувати її гімнастикою не хотів. Ото й вся моя вина, а кара за неї більша.
Друге обвинувачування – за Когена.

Але ж, мій ти коханий прокурор, тут я ще менше винен. Ну, як ти його витягнеш, якими енергічними засобами? Писав до нього, навіть вчора писав, прохав пустити мене раніш, як 25 лютого. Вимагати я не маю права по контракту, бо срок моєї служби скінчиться тільки 25 лютого. Значить, я можу прохати ласки, що й зробив. Сьогодні приїздив від Когена пленіпотент (“поверенный”) і запевняв, що в понеділок Коген конче буде в Житомирі. Та й повинен бути, бо його й “Эф”- а викликають до слідователя в справі дифіскації. От тоді й поговоримо про все. Врешті, Коген писав мені, що буде 12-го вранці.
Серденько Вірунечко, цілую тебе.

З Кравченком я не говорив ще за Льоню, але конче перебалакаю при першій стрічі. Не знаю, чи що вийде [з] цього, бо він, Кравченко, якийсь чудний.
Так мені приємно, що ти пишеш мені про Юрася. Я немов бачу й чую його, мою любу дитиночку. За тиждень вже, певно, можна писати до нього листа, зрозуміє.

Сьогодні дістав листа од Лисенка. Прохає прислати йому щось до збірника, який має вийти в 100-літні роковини нашої новітньої літератури. Треба щось дати, тільки коли у мене буде й далі так мало вільного часу, то не знаю, чи вийде що з цього. Що ти пишеш про “Віталя, що розкаже мені про все?” Який це Віталь, чи не Боровик, часом? Адже він і не думає приїхати до Житомира, бо нічого навіть не пише.

Серденяточко, ти мені подала неповну адресу Ліхнякевичеву: яка станція поштова, адже на конверті повинен бути штемпель.
Може, ти серденько, пам’ятаєш адресу (хоч вулицю) Лисенкову: я не можу одписати йому, бо не знаю, як писати.
Я здоров, цілую тебе й кохаю. Погода у нас неможлива, весняна. А ні крихти снігу, їздять на колесах, скрізь вода, капає, мов у березні.
Пиши про свій стан і здоров’я. Цілую тебе без ліку, а кохаю більш, ніж ти. Маму поцілуй від мене, Юрасика теж. Лідю цілую.

Твій Муся. Пиши не забувай мене.
Чи Лізе згоджується, щоб на її адресу виписати “Наукові записки”?

******************************************************************
Примітки:

Вимагати я не маю права по контракту... – За контрактом письменник мусив працювати ще три місяці після того, як подав заяву про звільнення.

... в справі дифіскації... – мабуть, дифамації – опублікування в пресі відомостей, що зводять наклепи на осіб або установи.

... перебалакаю при першій стрічі... – Справа торкалася влаштування молодшого брата М. Коцюбинського, Леоніда, на роботу в Житомирі.

Сьогодні дістав листа од Лисенка – В згаданому листі Лисенко повідомив, що українські письменники, готуючись до відкриття пам’ятника І. Котляревського, вирішили видати збірку, в якій мали висвітлити досягнення української мови й літератури від часу І.П. Котляревського. Ця збірка під назвою “На вічну пам’ять Котляревському. Літературний збірник” вийшла в 1904 р. у Києві, в якій серед інших творів була надрукована і новела М. Коцюбинського “Цвіт яблуні”.

QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Переглядів: 1501 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Увійдіть:
avatar
Вітаю Вас Гість