Головна » 2015 » Січень » 17 » Листи з Житомира. Продовження
Листи з Житомира. Продовження
19:59

1898, 17 січня, Житомир

Аж повеселішав я , моя ти люба Вірунечко, діставши від тебе такого бадьорого, хорошого листа. А то мені так сумно було читати твої листи, так якось безнадійно-погано, що я не знав, що й гадати.

Сьогодні й я веселіший став після твого листа. Так мені було сумно, що мусив розважитись. Вчора ходив до театру на концерт, що давали студенти на користь бідних товаришів. Перша частина пройшла препогано, зате друга вся дуже добре, з приємністю прослухалася. Публіки було сила, по концерті танці, але я, надивившись на них з ½ години, поїхав додому.

Цілу ніч снилась музика, особливе скрипка, чудова, співуча скрипка. То був найкращий № програми. Посилаю тобі програму.
Сьогодні ходив фотографуватись до Попова. Фотографував двічі, велика голова буде на карточці. Завтра побачу негативи.

Почав писати листа, коли це влітає Кравченко й тягне до себе. Насилу одпрохався, щоб написати листа до тебе, голубочко моя: за ½ години прибіжить знов і потягне до себе. Суща біда. На завтра теж тягне їсти у нього кутю. Мусив згодитися, хоч у мене шкура потерпає од перспективи слухати твори Кравченкові. Та не мине мене “чаша сія”.

Листів знов ні від кого. Дістав лиш карту новорічну од пані Сивої. Сивий не вклав своєї.
От Когена – ні словечка. Це мене непокоїть, мушу написати до його, нагадати його обіцянку пустити мене раніш терміну контрактового. Серце моє, мені так захотілося кинути Житомир й “Волинь”, що я справді послухав би твоєї ради і приїхав би до Чернігова раніш, ніж буде посада. Хоч воно й дуже неприємно сидіти без посади, а все-таки я згодився б і на цю неприємність, аби вирватися звідси.

Як подумаю, що моя Вірунечка, донечка моя єдина сама там, у Чернігові, і нема кому її приголубити, поцілувати, то так мені гірко стане, так хочеться зараз, не зважаючи на все, сісти на потяг і опинитися біля моєї квіточки. Серце моє! Цілую тебе й обіймаю. Моє ти золото! Скарбе мій найдорожчий!.. Цілую знов. Пиши. Твій Муся.

Юрасикові від тата поцілунок.
Маму й Лідю цілую.
Знайомим уклін.
А що, “Зоря” прийшла?

******************************************************************

Примітки:

… од пані Сивої. – Йдеться про Ольгу Степанівну Самійленко, дружину Володимира Івановича Самійленка (1864-1925) українського письменника, який на той час працював в Чернігові.

QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Переглядів: 1326 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Увійдіть:
avatar
Вітаю Вас Гість