Головна » 2015 » Січень » 13 » Листи з Житомира. Продовження
Листи з Житомира. Продовження
21:11

1898, 13 січня, Житомир
Мінель, 22.

Сподівався я нині від тебе листа, голубочко, та не дістав. Значить, ти не мала часу або пошта зробила мені таку штуку, що задержала його. Завтра, певно, вже матиму свою єдину житомирську втіху – читати твого листа. Не забувай Мусі – пиши. Я вже пишу 3-ій лист.


Нині доведеться стрічати новий рік. Стрічатиму його один, за своїм столом, з думкою про моє щастя, про мою втіху – Вірунечку. Цілуватиму тебе в думці, пеститиму – може, легше буде. Згадаю Юрасика, маму, Лідю – може, легше буде. Все ж таки у любому гурті, не зовсім один, серед чужих, холодних готельових стін.

Мій лицар (над канапкою) насупився чогось, певно, згадав свою родину, бідний, певно, й йому невесело стрічати Новий рік, хоч він вже звик до самотині.
Отак ми обидва, я й лицар, стрічатимемо нині Новий рік, далекі од всього милого, дорогого, чужі серед новорічних веселощів незнайомого нам города.

А де ти, щастя моє, будеш нині? Чи згадаєш Мусю, коли тебе вітатимуть з Новим роком?
Адже перше й найщиріше поздоровлення маєш від мене. Напиши мені, серденько єдине, де ти була перед Новим роком, чи весело стрічала, з ким бачилась...

Сьогодні забігав в контору Чебанов. Їхав на весілля – виходить заміж Шпігель, співачка, що ми чули її в “Міньйоні”. Обіцяв Чебанов написати до тебе: хоче приїхати колись до Чернігова – дати концерт (не правда ж, смішливий?) на користь бібліотеки громадської.

Роботи маю по горло. Саме підписка, в конторі не встигають всього зробити.
Завтра частину дня пробуду в конторі, а частину вдома. Нікуди не піду, та й куди мав йти? Не цікаво.
Листів не маю.

Коли дістала “Зорю”, пришли мені. Коли почуєш які новинки од “Ілі”, напиши.
Не посилаю нікому новорічних карток: чи варто?

Голубочко моя! Не гнівайся на мене, що я зараз попрохаю тебе не забувати мої просьби – берегтись, не робити ніяких небезпечних рухів, не бігати прудко, не застуджуватися і взагалі дбати про себе й про того милого мені вже гостя, якого ми сподіваємося. Серце моє, не сердься, а лучче поцілуй мене в думці, як я оце роблю зараз з тобою.
Бувай здорова, моя квіточко гарна, моя дитиночко, серденько моє, долечко. За 2-3 дні вишлю тобі гроші.
Цілую тебе ще раз сто. Твій Муся. Цілую маму, Юрасика, Лідю.

******************************************************************
Примітки:

Мій лицар... – Мова йде про репродукцію з якоїсь картини, що висіла над канапою в кімнаті готелю, де жив М. Коцюбинський.

Чебанов – Лавров Д.І. – оперний співак, який виступав у той час в Житомирі.

“Міньйон” – опера композитора Тома Амбруаза.

Коли дістала “Зорю”... – Йдеться про журнал “Зоря”, № 24 за 1897 р.

... новинки від “Ілі”... – Мова йде про чернігівського адвоката Іллю Людвиговича Шрага (1847-1919), з яким М. Коцюбинський товаришував.

... гостя якого ми сподіваємося. – Коцюбинські чекали другу дитину, дочка Оксана народилася 28 квітня 1898 р.


QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 451 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість