Головна » 2014 » Грудень » 31 » Листи з Житомира. Продовження
Листи з Житомира. Продовження
14:30
1897, 31 грудня, Житомир.
Четвер.

Серденяточко! Питаєш, чи не одвик я від тебе? Коли я прочитав те питання, то мало не розплакався. Не соромлюся навіть признатися в цьому. Я терпів, терплю й досі – розлуку, але скільки це коштує мене, як це мені трудно обходиться, не писав тобі, щоб тебе не тривожити. Мені так гірко, так тяжко без тебе, що я часто обурююсь на долю всіма силами душі і таки стараюся здержатись, щоб не стати цілком нещасним.
Я тільки й живу думкою, що скоро, за кілька день буду з тобою й спочину від всього, чим серце наболіло. Серденько моє єдине, друже мій вірний та рідний! Не так я тебе кохаю, щоб одвикнути від тебе, аби помиритись навіть з розлукою. Я завжди й скрізь з тобою, про тебе думаю, тебе кохаю, тобою живу.
Ти сама винна, що мусиш все це читати. Ото другий раз не зачіпай мене до сліз.

Не турбуйся, моя Вірунечко, здоров’ям моїм: мені вже далеко краще, тільки мало не щодня маю всякі неприємності. Сьогодні мав неприємну розмову з редактором. Влетів, коли мене не було в конторі, і напустився на ляшка, що контора “не по розуму усердствует”. Я, дізнавшись про це, просив насамперед не позволяти собі справляти крик в конторі, а також всяких гострих висловів не вживати і взагалі в конторські діла цілком не втручатися. Він тут не “начальство”, хай це добре знає і собі багато не позволяє. В результаті Фідлер двічі прохав у мене вибачення, але мені особисто вся ця історія дуже неприємна. Боже, яка це мерзенна істота, отой Фідлер! Це просто “лакейська” душа, бо коли мовчиш, він позволяє собі самі грубості, а як прикрикнеш на його, стає тихше води, нижче трави і, мов цуцик, хвостом меле. Гидко!

Лубенцеві, як побачу, перекажу. Фотографії наші привезу, все зроблю, що казала.
А я й досі не дістав посилки. Маю в кишені оповістку з пошти на посилку, одберу лиш завтра. Коваленкові, коли матиму час, напишу.
Завтра пошлю тобі 50 карб. Не буду писати, бо не сам однесу на пошту, а пошлю з редакції, тож не хочу, щоб читали.

Можемо листуватися тільки до неділі. В суботу я напишу тобі останнього листа. В суботу ти напишеш останнього. В понеділок дістанемо наші листи. А у вівторок вранці я виїду, щоб бути в середу дома. Яка радість! А чом ти не напишеш, серденько, що тобі привезти на ялинку? Я ж прохав тебе.

Цілую тебе, моє кохання, міцно, міцно. Твій Муся. Наших всіх цілую.

*****************************************************************
Примітки:

Коваленкові, коли матиму час, напишу – Очевидно, мова йде про Коваленка Григорія Олексійовича (1868 – 1937) – українського письменника, художника, етнографа. 1896-1905 рр. був секретарем Чернігівської міської управи. Один з організаторів і редакторів (1905-1906) журналу “Рідний край”. Створив ряд живописних полотен, портретів Т. Шевченка та ін. письменників. Репресований у 1937 р.


QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 387 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість