Головна » 2014 » Грудень » 28 » Листи з Житомира. Продовження
Листи з Житомира. Продовження
19:46
1897, 28 грудня, Житомир,
понеділок.

Серденько моє! Ти мене так засмутила звісткою про те, що не дістала в суботу ні мого листа, ні газети. Я щодня пишу сам і щодня одношу листи в поштову скриньку. Не було дня, щоб я тобі не написав. Це не може бути, щоб лист пропав, може, пошта опізнилася через що-небудь, і ти в неділю дістала разом 2 листи і 2 газетних номери. Дуже мені це неприємно, дуже досадно за твою неприємність. Ніколи листи не пропадали – тож дивно було б, коли цей лист і навіть газета загубилися.


На кожний випадок посилаю тобі другий примірник газети з четверга, адже там моє перше “Свет и тени”.
З тим “Св[ет] и тен[и]” чиста біда. Доводиться бути дуже обережним, не виявити себе, хоч так часом кортить освітити як слід факти. Зверни, голубко моя, увагу на завтрішню мою замітку про комликів та якутів. Самі факти такі цікаві, що й освіщати не треба. Фідлер, наляканий, певно, моєю одмовою писати цей одділ газети, прийняв статтю, хоч дуже крутив носом. – “Это положительно не цензурная статья... Это слишком смело, слишком сильно, в особенности для нашего края. Киевские газеты ни в каком случае не поместили бы такой идейной вещи... впрочем, я возьму... у нас цензура слишко глупа, может быть, пропустит...”
Побачимо, чи пропустить; мені хотілось би, бо цікаві факти.

Що це з Юрасем? Щоб мав все краще й краще ходити, то він з кожним днем гірше ходить. Скажи йому, що він “гага”! Мусить конче ходити, бігати навіть, бо він великий вже хлопець. Так мені хочеться подивитись на нього, з такою нетерплячкою чекаю його поличчя. Певно, не раніш, як у четвер, дістану посилку.

У Вас холода, а у нас нині відлига, мокро страх, слизько, сніг пропадає.
Моє здоров’я не то що поправляється, але й не гіршає. Щодня вранці у мене легкий жар – та й сил не дуже багато. Проте я держуся, не піддаюся, роблю я к і щодня, от тільки ввечері не можу писати. Лежу й читаю або так спочиваю. Все це дурниця. Мине день-два – і все буде гаразд. Додому приїду здоровим. От тільки ти, Вірунечко мила, не дуже ганяй. Ти вже застуджена трохи, то тобі треба берегтись.

Завтра сподіваюся Когена .Добре було б, коли б він мене пустив раніш 2-х місяців. Поговорю.
В надії, що все на краще переміниться, кінчаю цього коротенького листа. Треба бігти в контору. По дорозі кину в скриньку.
Цілую тебе й обіймаю, дитиночко моя єдина, коханнячко моє гаряче.
А от тобі вірш, як раз до тебе!

В тихім повітрячка чистого лескоті
Все мені поступ твій милий вчувається;
Білої хвилоньки в морському плескоті
Перс твоїх хвиля неначе здимається.
В шелесті ніжнім гнучкої тополеньки
Мариться шепіт твій милий, живісенький;
В цілому світі не знаю доленьки,
Крім тебе, друже, коханий, однісенький!
Ти моє сонце, південне проміннячко,
Місяць сріблястий, зірка тихесенька,
Ти – моя радість і горе – боліннячко,
Ранок мій ясний і нічка темнесенька!

Цілую тебе, твій Муся. Наших всіх цілую. Поцілуй Юрка від тата.

******************************************************************
Примітки:

А от тобі вірш... – Наведений вірш є переспів П. Грабовського одного з віршів Бенедіктова, який був надрукований в журналі “Зоря” за 1897 рік, № 44.


QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 479 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість