Головна » 2014 » Грудень » 18 » Листи з Житомира
Листи з Житомира
13:15
Продовжуємо листування Михайла Коцюбинського з дружиною.

1897, 17 грудня, Житомир,
четвер, Мінель.

Зрадів несказанно, моє голуб’яточко, діставши нині од тебе відкритку. Пишеш, що всі здорові. Але мене це не заспокоїло: нічого не пишеш про власне здоров’я, а я лишив тебе слабенькою.

Дитиночко, Вірусенько єдина, ластівочко моя мила! Скучно мені без тебе, сумно мені без тебе, всі думки мої, все серце – біля тебе.
Почуваюся одиноким тут.
Тож не можеш собі уявити, як я зрадів, коли учора ввечері, проходивши повз вікна мінелівського готелю, побачив Тжцінського. Він приїхав сюди випадково: хтось з його родичів помер, і його викликано з Варшави. Ну, натурально, дуже ми зраділи один одному. Зараз я забрав його до себе і цілий вечір прогомоніли.

Тжцінський подумує кинути адвокатуру і взятися за літературу. Для того він став співробітником “Газети Варшавської” (польської), де веде один відділ. Лякає його тільки непевність зарібку. Праця велика, забирає у людини всі сили, а взамін дає дуже мало, а, врешті, і з голоду можна згинути. Це я говорю про періодичну, особливо газетярську, пресу. Тжцінський написав велику популярну астрономію в 4-х томах і тепер шукає видавця. Дуже турбується, що не може видати сам. Бо на те потрібно вже грубих грошей. Мені радить тікати з газети, але це я й сам знаю. Пробуде він тут ще зо 2-3 дні, значить, мені буде трохи веселіше за цей час.

Дістав врешті листа від Боровика. Про посади вільні в Криму поки що й сам добре не відав, тому-то не подає мені звісток. Написав він в цій справі до Імшенецького – і коли дістане відповідь, напише мені.

Жаліється, що Олена слабує: тепер у неї пропасниця, а Галинка кілька день була страшенне недужа на запалення мізку, через що психіка у неї й досі не зовсім нормальна, хоч потроху й одужує. На різдво збираються додому – в Луцьк – обіцяють на день (20-го с.м.) заїхати до мене. По новому році Віталь з жінкою й дитинкою поїде до Галичини. Ото щасливі!
Когена й досі нема. Нема й грошей, що 1-го нам належаться.
Скотина.

2 числа “Волині” посилаю тобі сьогодні.
Я здоров зовсім, не застуджуюсь. Одно лихо, що погано сплю. Мабуть, не дуже спокійний. Пиши мені, рибочко моя, про себе, про Юрася й про все, що сама чула й знаєш. Попрохай Богданку, щоб насіла на обох земських Петрів: може, що трапиться в земстві, щоб мали на увазі.

Цілую тебе, серденько, якнайміцніше, якнайсердечніше. Твій Муся.
Кохана матінко! Пишучи до Віри, я заразом завжди пишу й до Вас, бо Віра розкаже про мене усе. Отож Ви можете бути спокійною. Я тільки прошу Вас не дуже журитися розлукою: певно, незабаром усе улаштується, і ми знов будемо разом. Ви тільки, кохана мамочко, не застуджуйтеся, бережіть своє здоров’я, бо тепер зима і застудитися латво. Цілую Вас сердечно, Ваш Муся. Лідю цілую, Богданці й Лізе уклін. Юрася цілую наостанці, але й найміцніше.
Боровик усім Вам шле уклін.
******************************************************************
Примітки:

Тжцінський Павло Кирилович – вінницький знайомий М. Коцюбинського, присяжний повірений. В його родині М. Коцюбинський працював деякий час репетитором дітей. В 1890 році разом з ним письменник їздив у Галичину.

Боровик Віталій Гаврилович (справжнє прізвище – Боровиков: (1864—після 1938 р.) – український публіцист, поет, перекладач, один із засновників Братства Тарасівців. Належав до літературного гуртка “Плеяда”. Був дрібним урядовцем у Полтавській, Херсонській, Таврійській та Волинській губерніях. 1899 р. його було ув’язнено як “політично неблагонадійного”. Працював у сільськогосподарських установах Одеси, один з ініціаторів утворення української державної бібліотеки в Одесі (1919). Переклав першу частину поеми Дж. Мільтона “Втрачений рай”, окремі оповідання В. Гаршина і Г. Мачтета. Займався фольклористикою, збирав матеріали для тлумачного словника української мови. Підтримував дружні взаємини з М. Коцюбинським, Лесею Українкою, В. Стефаником, Г. Мачтетом. Автор спогадів про М. Коцюбинського. М. Коцюбинський присвятив Боровикові казку “Хо”.
Олена - дружина В.Боровика.
... обох земських Петрів... – Мова йде про Петра Солонину, педагога, автора “Методики русского языка”, члена Чернігівської губернської земської управи, та Петра Добровольського, секретаря Чернігівської повітової земської управи.

1897, 18 грудня, Житомир,
Мінель, 22.

Дитиночко моя рідна!
Тільки що дістав од тебе листа і таким теплом на мне тхнуло, наче лист той прийшов не з півночі, а з півдня.

От тільки переболів душею за тебе, голубочка моя слабенька. Коли б швидше минулася хвороба твоя, щоб ти була мені веселенька й здоровенька й щасливенька: на останнє ти маєш усі права.
Серце моє, Вірунечко єдина!... Цілую тебе.

Нині взяв я фотографію у Попова. Погана, зовсім мене не задовольнила. Порівнюю обидві і не знаю, котра з них гірша. Обидві гірші, здається. Завтра пошлю їх тобі рекомендованим листом [посилкою хоч і дешевше на кілька копійок, та мені трудно зробити посилку, бо не маю у віщо загорнути]; отож вибери, серденько моє, яку з них, чи, може, тобі обидві сподобаються, чи, може, забракуєш обидві. Мене вони не задовольняють.

Новин жодних не маю. Ніхто не пише, дні сходять у мене дивно однаково, без особливих вражінь. Нині, правда, дістав листа від Когена: пише, що приїде в понеділок (8-го) і привезе гроші. А тим часом просить мене забрати свою платню з каси. Трудна річ доволі, правду мовити: каса порожня. Хвалиться Коген, що його справи стоять добре.

Я потрошки збираю матеріали для повісті на тлі газетному. Трудна тільки буде ця робота: чим більше думаєш над планом повісті, тим ширші горизонти відкриваються. Показується, що наша газета – дуже мала фабрика, щоб її брати за прототип. Вона навіть не типічна і скоріш смердить стоячим багном. А проте я не трачу надії покористуватись і тим, що є під руками. Це така тема, що ніхто й не чув, щоб вона ким оброблялася. Свіжа і оригінальна. Побачимо, що буде. У мене вже й фабула складається. Поки що не писатиму тобі про неї, бо це плід не виношений.

Зараз зібрав щось коло сотні газет (по 1-му числу кождої) і хочу зробити характеристику щоденної преси. Може, ти прочитаєш де-небудь в журналах що-небудь таке, що відноситься до характеристики або руху преси в Росії – напиши мені про це. Взагалі переглянь журнали, як будеш мати час і охоту, і поодмічай все цікаве. А поки що – цілую тебе найгарячіше, моє ти золото щире, моє ти щастячко єдине. Ще раз цілую, твій Муся.
Поцілунок нашим предкам і нащадкам.

Пиши і не слабуй. До завтра!
******************************************************************
Примітки:

... збираю матеріали для повісті на тлі газетному. – М. Коцюбинський розпочав роботу над повістю з життя газетлярів, але написав лише 2,5 сторінки. Уривок має назву “Випадок” і датований 15.Х.


QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 533 | Додав: kotsiubynska | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість