Зі здобуттям незалежності України повернулося ім’я великого сина України Богдана Лепкого – Поета з великої літери, прозаїка, публіциста, вченого-дослідника, художника і мистецтвознавця. Постать Б.Лепкого – дуже багатогранна, багато закодовано в ній відгалужень, що осягнути її непросто.

Народився Богдан Лепкий 9 листопада1872 року в родині священика на галицькому Поділлі в селі Крегулець. Батько його о. Сильвестр Лепкий був надзвичайно ерудованою людиною, відомий у літературних колах як письменник Марко Мурава.

Богдан Лепкий успадкував від батьків особливі здібності і таланти, які допомогли йому здобути прекрасну освіту і стати професором Ягеллонського університету у Кракові.

Оселя Богдана Лепкого в Кракові стала осередком української культури, де започатковувалися важливі суспільно-політичні і культурно-мистецькі проекти. Бували тут видатні політичні діячі, письменники, художники – Василь Стефаник, В’ячеслав Липинський, Михайло Жук, Іван Труш, Олекса Новаківський, Остап Луцький, Михайло Бойчук.

Саме любов до України, її культури, літератури, поєднала, хай і на короткий час, долі двох визначних письменників – Михайла Коцюбинського і Богдана Лепкого. Вони не могли не зустрітися в житті, бо так багато було спільного у їхніх поглядах, зацікавленнях, характерах, обидва були новаторами в українській літературі. Познайомилися вони в 1905 році в Кракові, де зупинився М.Коцюбинський по дорозі до Італії. Їхня дружба продовжувалася у співпраці та листуванні.

Поезія Богдана Лепкого тонка і лірична. Вона започаткувала модерністичні традиції в українській літературі. Його знамениті «Журавлі» народ узяв для своєї безсмертної пісенної спадщини.

Талановито написані історичні повісті Б.Лепкого «Крутіж», «Орли», «Сотниківна» відобразили історичний період, що здобув назву Руїни та найменше відтворений художньою літературою.

Проживши довге насичене життя, Богдан Лепкий написав: «Я й донині не можу зрозуміти тієї кривди, яку чоловік чоловікові і народ народові творить. З цього боку я й донині дитина, ні Маркс, ні Лясаль не годні мене заспокоїти. «Царствіє Божоє єсть внутрі нас» - тай годі. Мені донині здається, що тільки плекання гуманних почувань, тільки поширення етичних надбань культури може вирівняти ті рови й дебри, які лежать поміж нами».

Марія Москаленко, завідуюча відділом музею-заповідника М.М.Коцюбинського