Головна » 2018 » Грудень » 22 » «Кроткий пророк» (до 185-річчя від дня народження Марка Вовчка)
«Кроткий пророк» (до 185-річчя від дня народження Марка Вовчка)
15:49

«Шевченка і Марка Вовчка я вважаю найбільшими талантами нашої дотеперішньої літератури, найбільшими майстрами нашого слова, але оба вони були появами занадто одиничними, незвичайними серед української суспільності» (Іван Франко).

Сьогодні, 22 грудня, минає 185 років від дня народження видатної української письменниці, знаної під псевдонімом Марко Вовчок, – Марії Олександрівни Вілінської, яка була знаковою фігурою в українському літературному процесі кінця 50-х – початку 60-х років XIX ст. та стала класиком української літератури.

Прозаїк (засновниця дитячої прози й багатьох жанрів в українській літературі), поетеса, перекладачка – такі стандартні описи й «титули» можна побачити на сторінках багатьох вітчизняних підручників, та вони ховають за собою майже цілий всесвіт: хитросплетіння людських доль і переживань, таємниці й легенди, нерозривно пов’язані з нетривіальною та надзвичайно яскравою особистістю. Марко Вовчок – це чи не найзагадковіша постать своєї епохи, що була єдиною в той час жінкою-письменницею в українській літературі (до речі, таку тенденцію можна було спостерігати і в літературах інших країн у середині XIX ст., тож Марко Вовчок багато в чому випередила свій час). Сучасники вважали її фатальною жінкою та приписували стосунки і з П. Кулішем, і з І. Тургенєвим, і з М. Добролюбовим, і з О. Пассеком, і з Д. Писарєвим; а сама письменниця ніколи не спростовувала жодної плітки, по-філософськи ставлячись до цього: «Поки людина живе, біографія передчасна» (саме тому вона також не дозволяла друкувати свої світлини за життя). І, мабуть, саме магнетичною знадливістю можна пояснити неприязне ставлення до мисткині багатьох відомих жінок того часу. Олена Пчілка, наприклад, описує Марка Вовчка такими барвами в одному зі своїх листів: «нахабна кацапка, що вкрала українську личину, почесний вінець прекрасного українського автора». І тут варто згадати про походження письменниці та її надзвичайний хист до вивчення мов.

Марія Олександрівна Вілінська походила з російськомовного середовища, а саме зі зросійщеної дворянської родини. Майбутня письменниця з’явилися на світ в селі Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії, а пізніше, уже будучи підлітком, потрапила до приватного харківського пансіону, і саме в той час викладачі звернули увагу на лінгвістичну обдарованість вихованки. Завдяки кропіткій роботі в юності та, звичайно, природним даним, у зрілому віці Марко Вовчок вирізнялася ерудованістю та знанням іноземних мов: крім рідної для неї російської мови, вільно спілкувалася французькою й українською. Виникненню зацікавленості у вивченні саме української мови та культури посприяла сама доля: перший шлюб майбутня письменниця уклала з українським фольклористом і етнографом Опанасом Марковичем, якого зустріла в Орлі, перебуваючи у своєї тітки. Разом із чоловіком Марія Олександрівна переїхала до України, жила в Чернігові, Києві, Немирові, тож отримала змогу ретельно вивчити життя, традиції та мову українського народу. Україна стала другою батьківщиною письменниці. Разом із чоловіком вона збирала фольклорні матеріали, тому часто бувала в селах. Тобто завдяки О. Марковичу великим її захопленням стає фольклористика: записування й дослідження народних пісень, дум, казок, прислів’їв, приказок, фразеологізмів тощо. Про обізнаність Марка Вовчка у фольклорі різних народів свідчать такі слова чеського письменника Й. Фріча: «До кожної чеської або словацької казки вона розповідала нам десять подібних малоруських або великоруських, литовських або польських. Народні казки були її стихією».

І саме закоханість в український фольклор спонукає Марію взятися за перо й почати творити українською мовою оповідання з життя народного. Її першим критиком і редактором стає товариш чоловіка Пантелеймон Куліш, і саме він вигадує псевдонім Марко Вовчок, зробивши з майбутньої знаної письменниці «українську Жорж Санд». Куліш редагує та видає «Народні оповідання» мисткині окремою книжкою в Петербурзі, і саме літературний дебют одразу приносить славу молодій Марії Маркович. До цієї збірки увійшли одинадцять оповідань: «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля» («Горпина»), «Викуп», «Свекруха», «Знай, ляше!» («Отець Андрій»), «Максим Гримач» i «Данило Гурч». Варто зазначити, що літературна спадщина Марка Вовчка є надзвичайно різноманітною. Загалом із-під її пера з’явилося приблизно п’ятдесят творів різними мовами: оповідання, казки, повісті, романи та нариси, які й нині тішать читачів не тільки в Україні, а й поза її межами.

Хотілося б закінчити оповідь про цю надзвичайну жінку словами Сергія Єфремова: «Син свого часу, Марко Вовчок чесно прослужив тоді (наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. ХІХ ст. – Є. С.) своїм пером справі визволення рідного народу з неволі кріпацької, і мені здається, що нічого кращого я не можу побажати сучасним діячам нашого письменства, як те, щоб вони послужили справі часу – боротьбі проти теперішніх форм неволі та визвольній праці на користь рідного народу».

Оксана Мазко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 81 | Додав: sunlight118 | Рейтинг: 5.0/3 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість