Чи знаєте ви, що сьогодні, 15 травня, - Міжнародний день сім’ї? А це означає, що є чудова нагода сказати добрі і теплі слова своїм рідним – батькам, дідусю й бабусі, сестрі і брату, племіннику чи племінниці, хрещеним батькам та іншим родичам і влаштувати теплий сімейний вечір.

Історія цього свята бере свій початок із кінця минулого століття. Починаючи з 1980-х років Організація Об’єднаних націй почала все більше уваги приділяти родинам. А вже 1993 року вона заснувала Міжнародний день сім’ї – свято, що є приводом іще раз подякувати своїй родині за любов та підтримку.

Міцною, дружною та люблячою була сім’я Михайла Коцюбинського. 1896 року він одружився із Вірою Устимівною Дейшею, а 1898 року молода родина з маленьким синочком Юрком перебралася до Чернігова, де оселилися на вулиці Сіверянській, 3. Разом з дружиною і сином Михайло Коцюбинський привіз до Чернігова свою матір Гликерію Максимівну та рідну меншу сестру Лідію Михайлівну. У Чернігові у щасливого подружжя народилося ще троє дітей – Оксана, Ірина та Роман. Велика родина мешкала в одному будинку.

Друг Михайла Коцюбинського український поет і прозаїк Микола Чернявський у своїх спогадах  «Червона лілея» так писав про письменника: «Коцюбинський… був центром своєї сім'ї, її душею. Багато він давав сім'ї, але й багато мав од неї. Все було пристосоване для того, щоб «таткові»... було гарно жити, щоб не заважати йому, не турбувати дрібницями, коли він сам не захоче того. Правда, він дуже любив свою сім'ю, й інтереси кожного члена її — дорослого й малого. Їх горе й радощі він завжди носив у своїй душі. Але його інтереси — інтереси вищого порядку, як людини вищих здібностей письменника й поета, свято зберігались сім'єю».

І це була правда. Віра Устимівна була для нього надійною опорою та підтримкою. Для зручності чоловіка вона посадила в кінці головної алейки саду бузкову альтанку, а в іншому його кінці облаштувала трав’яну канапку – все для того, аби Михайло Коцюбинський міг тішитися красою природи, відпочивати, набиратися натхнення та писати.

Дуже цінували і поважали тата діти – Юрій, Оксана, Ірина та Роман. Ще маленькими із великим задоволенням вони слухали казки, які для них тут, у їхньому чернігівському будинку, написав Михайло Коцюбинський. Батько змалечку прищеплював дітям любов до читання та повагу до книжки. Разом вони ходили на прогулянки містом, відвідували Воздвиженський ярмарок, займалися риболовлею.

Любила Михайла Коцюбинського його мама Гликерія Максимівна. Ірина Коцюбинська у книзі «Спогади і розповіді про М.М.Коцюбинського» писала про їхні стосунки таке: «Тата бабуня любила безмежно. Оберігаючи його хворе серце, вона пильно стежила, щоб ми не пустували, не турбували його й не засмучували.

Зворушлива сцена відбувалася щороку напередодні 5 вересня [за старим стилем; 17 вересня за новим стилем – авт.] – в день татових іменин. Пізно увечері, коли тато вже спить, а частіше удає, що спить, бабуня з яким-небудь подарунком і обов’язково торбинкою горіхів і плиткою шоколаду в руках тихенько пробирається до татової кімнати. Її права рука простягнута вперед і немовби намацує в повітрі шлях. Нечутно бабуня підходить до синового ліжка, тихенько прив’язує торбинку до бильця, поправляє ковдру і ніжно-ніжно голубить свого Мусю. І стільки в її руках ласки, що тато не витримує, схоплюється з ліжка й сердечно, міцно її цілує».