Вагомість і значущість творчого внеску Ольги Кобилянської у вітчизняну культуру її нащадки бачать у поєднанні модерно-психологічної манери письма з національно-патріотичною ідеєю. Згідно з «Автобіографією», видатна літераторка, «пишучи що-будь, довше чи коротше, лиш одно мала в душі: Україну, ту велику, пишну, пригноблену, сковану Україну, її одну й ніщо інше».

Нелегким був життєвий і творчий шлях Ольги Кобилянської. Все її життя пройшло на Буковині, яка до 1940 року була відмежована кордонами від Наддніпрянської України і входила до складу Австро-Угорської імперії. Кожного, кому пощастило зустрічатися з Ольгою Юліанівною, захоплювали її велика скромність, людяність і душевна теплота. Доньку молодшого брата Олександра Оленку Ольга Кобилянська виховувала ще з її дитячих літ і удочерила.

У книзі «Ольга Кобилянська в критиці та спогадах» (Державне видавництво художньої літератури, Київ, 1963 р.) опубліковані проникливі спогади про неї найближчих людей письменниці: Олени Олександрівни Кобилянської-Панчук та її чоловіка Ельпідефора Матвійовича Панчука. Їхній старший син Ігор, учень 8-го класу 3-ї середньої школи м.Чернівці, написав спогади «Моя бабуся», вперше вміщені в газеті «Комсомолець Буковини» 27 листопада 1940 року. Подружжя мало ще одного сина – Олега. Ельпідефор Матвійович, зять письменниці, на час виходу згаданої раніше книги спогадів був старшим науковим працівником Чернівецького музею Ольги Кобилянської. Ігор Ельпідефорович, тоді кандидат хімічних наук, викладав у Чернівецькому університеті.

Раритетний фотознімок 1940 року зафіксував момент спілкування директора Чернігівського музею М.М.Коцюбинського Хоми Михайловича Коцюбинського з родиною Ольги Юліанівни Кобилянської у Чернівцях.

Зліва направо: Олег Панчук, Галина Панчук, Ольга Кобилянська, Ігор Панчук, Хома Коцюбинський, Ельпідефор Панчук.