Агатангела Кримського називають одним із найбільших поліглотів кінця ХІХ - початку ХХ століття, бо ж знав він десятки мов. Якось, було, на запитання, скількома мовами володіє, він жартома відповів, що йому простіше назвати, якими мовами він не володіє, аніж назвати всі, на яких може читати й говорити.

Аби перерахувати напрямки наукової діяльності Агатангела Кримського, знадобиться майже ціла сторінка. Він був визначним істориком Сходу, автором численних книг із історії Туреччини, Персії та багатьох інших східних країн; істориком східних літератур та перського театру; фольклористом та етнографом; дослідником української мови та її діалектів, автором досліджень із історії української літератури, літературним критиком; видавцем творів Степана Руданського та редактором російсько-українського словника. І це ще далеко не всі наукові інтереси Агатангела Кримського. На схилі літ він зізнався, що міг би більше зробити у царині поезії: «можливо, за інших умов з моєї поезії виросла б пишна пальмова алея, але суворі вихори життя дали мені можливість зібрати й зберегти тільки декілька гілок».

15 січня минає 150 років від дня народження відомого поліглота і науковця Агатангела Кримського – з’явився на світ він 15 січня 1871 року у Володимирі-Волинському у сім’ї вчителя. Пізніше Агатангел Кримський напише: «…мій батько з білоруського міщанського роду, мати – полька литовська, - я, знацця, ані кровинки української не маю, тільки що вродився та виріс на Вкраїні». Але в одному з листів до Івана Франка читаємо таке: «Хоч родом я не українець, але цілком поукраїнився».

Після народження сина батьки переїхали до Звенигородки. І це тихе містечко, Шевченківській край, і став батьківською оселею для майбутнього поліглота. Освіту Агатангел Кримський здобував у Острозькій прогімназії, в гімназії в Києві та в колегії Павла Галагана.

Поліглот рано зацікавився мовами східних країн. Його переклади східних поетів на українську підтримав Іван Франко: «Смію радити вам: пишіть вірші, новели, перекладуйте Гафіза, Сааді і кого хочете – сим Ви здобудете собі ім’я і пошану в літературі». Агатангел Кримський переклав стількох східних поетів, що це дозволило йому, по суті, укласти цілу антологію. Чимало зразків цих творів потрапили у І частину його «Пальмового гілля», де у вірші перських та арабських класиків він вкладав і свої почуття, добираючи настроєві епітети, а то і цілі фрази. Іван Франко заохочував Кримського до перекладу поеми «Шахнаме» Фірдоусі. Оригінальна і перекладна поезія Агатангела Кримського становила одне ціле. Героєм його творів завжди була людина з відкритою душею, сильною або слабкою. Поліглот показував людські слабкості та застерігав людей від того, щоб піддаватися їм.

Вищу освіту Кримський здобув у Лазаревському інституті східних мов, збагачував свої знання на історико-філологічному факультеті Московського університету.  Ставши магістром, поїхав на 2 роки у відрядження в Сирію (вона на той час була під пануванням Туреччини). У Бейруті він чимало дізнався про побут сирійців. Но основі вражень від Сирії написав чимало публіцистичного і художнього матеріалу. В меморіальній бібліотеці музею-заповідника маємо книгу Агатангела Кримського «Бейрутські оповідання» (1906), на якій рукою автора написано: «для д.Коцюбінського».

Жилося в Бейруті Кримському непросто. Своїми переживаннями Агатангел Кримський ділився з товаришами. Так, у листі від 3 лютого 1897 року до Ол.Кониського він пише: «Стає мені важко жити в Бейруті. Це город християнський, здебільшого православний, і, отож, відколи Росія виступила проти Греччини, мене всі вітають лайками, а двічі кидали каміннями і гукали: «Оце москобі! Бийте його!». Можна би вдатися за поміччю до мусульманської поліції, та якось соромно кликати мусульман проти християн. Тим-то терплю. В усякім разі, Бейрута  не покину і зостануся тут ще на 18 місяців». Агатангел Кримський хотів стати сходознавцем, не зважаючи ні нащо. Отож, йому потрібно було вивчити народну мову, її звучання, зрозуміти побут турків та арабів, повчитися в старовинних сховищах рукописів.

Після повернення зі Сходу, цілих 20 років, до 1918 року, Агатангел Кримський працював у Лазаревському інституті. Саме в ці 20 років він і створив більшу частину свого наукового доробку, написав чимало поезій, зробив чимало перекладів.

Агатангел Кримський вважав, що, займаючись певною справою, потрібно віддавати їй всього себе. З цього приводу він писав: «Що там з тої науки, коли в ній нема научного живого вогню!».

Переживаючи особисті розчарування в людях, Агатангел Кримський все більше поринає у філологію. Саме вона стає його улюбленою справою. Про свою працю філолога він писав батькові в листі: «Одна відрада – праця: вона заповнює життя, дає насолоду».

1918 року Агатангел Кримський переїхав до Києва, де очолив кафедру східної історії, а наприкінці року його призначили секретарем Академії наук.

Останні два роки свого життя Агатангел Кримський активно працював над темами сходознавства, часто виступав з доповідями та статтями у Львові та Києві про Івана Франка та Ольгу Кобилянську. 1940 року отримав звання заслуженого діяча науки.

Під час Другої світової війни Агатангел Кримський був уже старим і недужим. Через воєнні дії був вимушений виїхати до Казахстану. А 25 січня 1942 року Агатангел Кримський помер. Але його нащадкам залишилося чимало праць – перекладів, поезій, досліджень зі сходознавства, мовознавства, історії літератур.

Марія Коробко, вчений секретар музею-заповідника М.М.Коцюбинського