Будинок Михайла Коцюбинського у Чернігові. Кожен, хто хоч раз бував тут, пам'ятає затишок його кімнат. Ось, наприклад, простора їдальня з широким венеційський вікном, у яке влітку заглядає зелень жасмину. Посередині кімнати – обідній стіл, сервірований до сніданку для великої родини письменника. Стіни кімнати прикрашають твори живопису та графіки. Ліворуч від входу в кімнату привертає увагу картина, на якій зображено сільський пейзаж - надвечірнє поле, поволі пасеться худоба, а на передньому плані зображено пастушка, що лежить і вдивляється кудись в далечінь. Творцем цього пейзажу є Василь Григорович Кричевський – видатний український художник, архітектор, графік, художник театру і кіно, фундатор української професійної університетської архітектурної і художньої освіти, творець стильового напряму Український архітектурний модерн. Сьогодні, 12 січня, минає 150 років з дня народження цього геніального українського митця.

За спогадами Ірини Коцюбинської, за життя письменника їдальню їхнього будинку прикрашали пейзажі В.Кричевського. Імовірно, роботи були подаровані самим автором. Так, у 1940-х роках учень В.Кричевського – архітектор П.Костирко – зробив деякі записи зі слів свого вчителя. У одній з таких нотаток йдеться про те, що М.Коцюбинський подарував В.Кричевському новелу «На камені» з автографом. Художник же відповів йому дарунком своїх етюдів. І сьогодні «Сільський пейзаж» В.Кричевського нагадує про взаємини між митцями.

Проте, мистецькі подарунки не єдине, що поєднувало М.Коцюбинського та В.Кричевського. Були у них спільні знайомі серед представників творчої інтелігенції і, звичайно ж, спільні громадські справи. Так, у своїх листах до М.Коцюбинського від 29 серпня і 9 вересня 1911 р. відомий історик, політичний і громадський діяч М.Грушевський розповідає, що лаштується в подорож до Італії, а разом з ним їде і художник В.Кричевський. До того ж, Михайло Сергійович висловлює сподівання, що Василь Григорович проілюструє його чергову книгу. Інша ж добірка статей з теми галицької політики з віньєтами Кричевського на той час вже виходить друком. Варто сказати, що у бібліотеці М.Коцюбинського було кілька видань творів і наукових праць М.Грушевського. Одне з них дійсно оздоблене декоративною віньєткою авторства В.Кричевського. А згодом світ побачить ще й «Ілюстрована історія України», до якої художник створить не лише обкладинку, а й десятки ілюстрацій, для підготовки яких йому навіть доведеться звертатися до архівів Ягелонського університету у Кракові.

На початку ХХ століття серед прогресивних верств населення виникає ініціатива щодо спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку у Києві. З цього питання створюється окремий організаційний комітет, проводяться збори коштів. Наприклад, наприкінці 1908 року видавництво «Українська муза» сповіщає М.Коцюбинського про те, що на початку 1909 р. в Києві планується проведення «Вечора сучасної української штуки». У відозві організатори сповіщають, що все художнє наповнення вечора буде виконане в українському стилі, а прибуток від заходу передано до фонду «збудовання пам’ятника Т.Шевченкові у Києві». М.Коцюбинському, як знаному літераторові, пропонують «принять ласкаву участь в цьому Вечорі своїми творами, а також і особисто». Лист, видрукуваний на редакційному бланку, підписаний редактором «Української музи» Олексою Коваленком та впорядчиком артистично-художньої частини, художником Василем Кричевським. На жаль, М.Коцюбинський не зміг взяти участь у згаданому вечорі, проте дозволив прочитати якесь зі своїх оповідань за вибором читця.

Перипетії зі встановленням пам’ятника Шевченку тривали. І у 1912 році організаційним комітетом зі спорудження пам’ятника визначено склад журі конкурсу проєктів монументу. До нього входили авторитетні особи з поміж художників, архітекторів, письменників і громадських діячів, а серед них у переліку можна побачити і прізвища М.Коцюбинського та В.Кричевського. На той час письменник уже був на лікуванні в київській клініці професора Образцова. Він погодився долучитися до справи увічнення пам’яті Кобзаря, але за станом здоров’я так і не спромігся взяти участь у зборах комітету.

Згодом, уже після смерті М.Коцюбинського, саме Василеві Кричевському випаде нагода вшанувати пам'ять письменника створенням проєкту обеліска на місці його останнього спочинку на Болдиній горі. Варто зауважити, що спочатку на могилі письменника був дерев’яний хрест. Згодом могилу намагалися впорядкувати і встановили дерев’яний обеліск. До 15-х роковин смерті М.Коцюбинського у Чернігові було створено окружну комісію з ушанування пам’яті письменника. Комісією, яку у різні часи очолювали представники Окрвиконкому Ф.Віленський, а пізніше С.Магдійчук, та секретар – директор Чернігівського державного музею М.Вайнштейн, було оголошено конкурс проєктів та збір коштів на встановлення пам’ятника. За якийсь час комісія розглянула запропоновані пропозиції авторів і, зваживши в тому числі й матеріальні витрати на їх реалізацію, зупинилася на проєкті художника В.Кричевського і архітектора П.Костирка. Монумент був виготовлений волинськими майстрами з світло-сірого граніту у формі піраміди з чотирьох блоків. На обеліску викарбувані слова: «Михайло Коцюбинський 1864 – 1913. Від трудящих Чернігівщини 1930 року».

У 1955 році на могилі М.Коцюбинського встановлено сучасне погруддя митця роботи Ф.Коцюбинського, С.Андрійченка та А.Ковбаси. У 1970 році монумент за авторством В.Кричевського і П.Костирка встановлено на території меморіальної садиби письменника, де його можна побачити і нині.

Одним з близьких друзів М.Коцюбинського, який тривалий час мешкав у Чернігові, був знаний український художник, поет і педагог Михайло Жук. І було б дивно, аби у буремні роки початку ХХ століття долі двох самобутніх митців – В.Кричевського і М.Жука – не переплелися у спільній справі. Наприкінці липня 1917 року вони разом з М.Бурачеком та О.Мурашком ініціюють формування комісії зі створення Української академії мистецтв. На початок вересня було розроблено статут академії та обрано її перших професорів: М.Бойчука, М.Бурачека, М.Жука, братів Василя і Федора Кричевських, А.Маневича, О.Мурашка та Г.Нарбута. Офіційною датою заснування Української академії мистецтв вважається 5 грудня 1917 року, а на виставці з цієї нагоди експонувалися твори її фундаторів.

Імовірно, що, крім спільної роботи по лінії УАМ, художників пов'язували і дружні зв'язки, адже з тих далеких часів в архіві М.Жука збереглася світлина з автографом професора В.Кричевського і книга «Українське мистецтво», серед ілюстрацій якої є і роботи майстра.

1929 року, мешкаючи в Одесі, М.Жук, як до того ж і вмілий літератор, працює в галузі художньої критики і створює цілу галерею нарисів про митців-сучасників, які він ілюструє не лише їх роботами, але й часто додає свої графічні портрети майстрів. 17 лютого 1929 року в одеському журналі «Шквал» опубліковано нарис М.Жука про В.Кричевського. Автор одночасно подає словесний і графічний портрет митця: «Брови острішками. А під ними такі помітливі, розумні й лагідні очі. Уста хвилюються від легкого усміху, як ниви влітку. Трохи сивувата, густа чуприна й зовсім струнка молодеча постать». Ілюстрацією до нього служить портрет В.Кричевського написаний олівцями у 1926 році. Світлина літографії з цього портрету згодом збереглася в архіві Михайла Івановича.

На думку М.Жука, мистецький талант В.Кричевського викоханий українською природою: «В малярстві – співець далини, того заквітчаного килиму хліборобського краю зі смугами синього лісу на обрію, або далеких задніпрянських пісень. Співець сонця, бо все в його пересичене сонцем, наче золотом гаптоване. І співець чистої вдосконаленої лінії рисунку. Та й не дивно, бо дитячі роки Василя, як чарівне зілля, набирали своєї сили в мальовничій долині річки Псла».

Василь Кричевський імпонував Жукові універсальним складом свого таланту. На думку останнього, це був такої сили майстер, «такої ерудиції, що на Вкраїні таких не багато», а можливо і «єдиний у багатьох обсягах знання».