Головна » 2016 » Грудень » 20 » Головний ткач нації. До 155-річчя від дня народження Євгена Чикаленка
Головний ткач нації. До 155-річчя від дня народження Євгена Чикаленка
12:41

Глибокі пласти нашої культури, духовності формували і збагачували видатні національні діячі: політики, письменники, митці. Але серед них зовсім небагато таких, що у підмурівок української державності заклали найміцніші цеглини – власні кошти та матеріальні засоби для її існування. Як же бракує нам сьогодні таких, справді відданих рідному народові, чесних, безкорисливих людей.

Євген Харлампійович Чикаленко – людина високої європейської культури, прогресивних поглядів, агроном і організатор сільського господарства. Благодійницька діяльність, якою займався постійно, була для нього філософією життя – тим конкретним і зримим діянням, яке втілюється в поняття «патріотизм».

Ще в молоді роки зацікавлений українською культурою, історією прийшов Євген Харлампійович до Старої Громади міста Одеси. Степовий козак, ставний, вродливий показав себе як досвідчений практик сільського господарства. На своїх землях, в селі Перешорах на Херсонщині, він ділом і словом навчав селян раціонального господарювання. В 1897 році в Одесі українською мовою була видана його перша книжка «Розмова про сельське хазяйство. Чорний пар, плодозмін і сіяна трава». Книга була нагороджена медалями сільськогосподарських виставок і поширювалась серед українського селянства нарівні з Шевченковим Кобзарем. В 1894 році в Одеській Старій Громаді Євген Чикаленко познайомився з Михайлом Коцюбинським і потім вони дружили все життя.

В цей час Чикаленко переніс велике горе в особистому житті. Ось як він сам описує цей період свого життя в спогадах: «Весною 1895 року, поховавши в Перешорах восьмирічну дочку свою, я вирішив поставити їй пам’ятник не на могилі, як звичайно ставиться, а вшанувати її пам’ять чимсь корисним для громадянства. Я постановив усю її частину, яка б припала як посаг, вжити на громадські цілі. Вважаючи найпотрібнішою тоді книжкою зв’язно написану історію України, я вніс в редакцію «Киевской старины» тисячу карбованців на премію за найкраще написану історію України». Як меценат Євген Чикаленко, вперше в Україні засновує Фонд допомоги українським письменникам імені відомого тоді прозаїка Данила Мордовця. Редакція «Киевской старины» оголосила конкурс на найкраще написану популярну історію України, а Чикаленко взяв на себе виплату гонорару. Також він постійно матеріально підтримував авторів белетристичного відділу Б.Грінченка, Д.Яворницького, М.Коцюбинського.

У 1900 році Чикаленко з родиною переїхав на постійне проживання до Києва і найняв будинок поруч з оселями Михайла Старицького, Миколи Лисенка, родини Косачів. У народі цей квартал називали «українським». І тут Євген Харлампійович активно працює в Старій Громаді, яка видавала журнал «Киевская старина». І хоч журнал видавався російською мовою – це було «єдине пристановище для українських письменників і вчених, єдине культурне вогнище, що гріло Україну». З 1902 року Чикаленко завідує українською книгарнею редакції часопису «Киевская старина». Саме йому належить честь відкриття як письменника, Володимира Винниченка. Щоразу приходячи до редакції «Киевской старины» він цікавився, чи не з’явився геніальний український письменник. І от одного разу секретар часопису Матушевський відповів серйозно: «Геній не геній, а новий талановитий письменник є». Так було надруковане перше оповідання В.Винниченка «Краса і сила». З того часу В.Винниченко вважав Євгена Харлампійовича своїм хрещеним батьком.

Коли Чикаленко чув про якусь роботу, пов’язану з українською мовою, літературою, історією, то для підтримки такої справи він не жалів ніяких грошей. Так було, коли група українців на чолі з Михайлом Комаровим взялася до складання російсько-українського словника. Коштом Чикаленка ця велика праця була видана у Львові в 1896 році. Він також опікувався і виданням Словника української мови за редакцією Б.Грінченка, і це завдяки Чикаленкові Борис Грінченко дістав «милу його серцю» роботу, а що був рідкісно наполегливим, роботящим, то довів цю роботу до кінця. Так народився дуже цінний словник української мови.

Євген Чикаленко підтримував матеріально діяльність Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, вніс найбільшу суму грошей на будівництво Академічного Дому, став його фундатором, висуваючи єдину умову, забезпечити першочерговий доступ до гуртожитку студентів з Наддніпрянської України.

Доброчинність Чикаленка поширюється і на село. Буваючи в родичів дружини на Полтавщині Чикаленко полюбив цей край і в селі Кононівці купив собі маєток та землю. 

Селяни дивувались тому, що пан розмовляє українською мовою, вміє господарювати на землі. Чикаленко віддавав землю в оренду селянам на вигідних умовах, але не всім, а справжнім господарям, які вміло вели господарство.

У 1908 році Євген Харлампійович запросив на відпочинок до Кононівки Михайла Коцюбинського і саме тут явилась письменнику його одна з найкращих новел «Intermezzo».

Також Чикаленко за підтримки Володимира Леонтовича посприяв, аби Коцюбинський міг одержувати щорічну допомогу у розмірі 2000 карбованців.

Переконаний у тому, що без щоденної газети нація відродитись не зможе , Євген Чикаленко береться за видання української газети. Разом з Володимиром Леонтовичем та Василем Симиренком протягом восьми років утримував українську щоденну газету, яка спочатку виходила під назвою «Громадська думка», а згодом – «Рада».

Розуміючи, що українська газета в тих умовах себе не окупить, Чикаленко свідомо вкладав гроші, щоб слово українське дійшло до народу і повертало йому національну пам’ять. До яких тільки заходів не вдавався Чикаленко, аби газета потрапляла до читачів, брав у банках кредити, продав 200 десятин землі, аби існувала українська газета. Навіть склалась така ситуація у 1912 році, що Євген Харлампійович змушений був закласти власний будинок, щоб врятувати газету. В архіві Київського жандармського управління збереглися донесення філерів, які постійно стежили за «неблагонадійним» Чикаленком, вони дали йому кличку «Радовський».

Газета «Рада» відіграла величезну роль у становленні української культури початку ХХ ст., тут групувалося ціле сузір’я українських політиків і літераторів, серед яких Симон Петлюра, Сергій Єфремов, Дмитро Дорошенко, Олександр Олесь, Микола Вороний, Іван Франко, Людмила Старицька-Черняхівська, Михайло Коцюбинський.

Про Україну, її долю роздумував Чикаленко у своїх спогадах, щоденниках, є тут слова, які пояснюють чому так наполегливо він боровся за газету «Коли я відійду від газети, вона загине … А загибель газети – це справжній удар для справи відродження нашої нації». Все ж восени 1914 року царська цензура закрила «Раду», а над її видавцем нависла загроза заслання до Сибіру. Тому Чикаленко змушений був переховуватись у Фінляндії, проживав то в Москві, то в Петербурзі.

Потужна хвиля національно-визвольного руху українства та здобуття державності під час Української революції 1917-1920 рр. була винагородою Чикаленку за його жертовну працю.

Наприкінці жовтня 1917 року Євген Харлампійович повернувся до Києва і знову опинився у вирі політичного життя. Але з 1919 року почався складний і найважчий період життя Євгена Чикаленка. Коли він побачив, як українська демократія доволі розхристана, некультурна хапає гроші і використовує їх у своїх корисливих інтересах, то не зміг морально стерпіти усього цього і виїхав за кордон. Проживаючи то в Польщі, то в Чехословаччині він завжди думав про Україну, був живим носієм соборності для українців різних політичних напрямів. Натомлене серце Євгена Чикаленка зупинилось 20 червня 1929 року у Празі.

Євген Чикаленко заповідав, коли буде Україна незалежна, прах його розвіяти по степах батьківщини.

Заповіт Чикаленка ще не виконаний, але поступово ім’я Є.Чикаленка повертається до нас як невід’ємна частка історії України.

 

Марія Москаленко завідуюча відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського 




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 225 | Додав: Kotia | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість