Головна » 2020 » Лютий » 13 » Георгій Якутович – ілюстратор творів Михайла Коцюбинського. До 90-річчя з дня народження художника (14.02.1930-5.09.2000)
Георгій Якутович – ілюстратор творів Михайла Коцюбинського. До 90-річчя з дня народження художника (14.02.1930-5.09.2000)
14:35

Серед головних творчих робіт графіка-станковіста, художника книги і кіно Георгія Вʼячеславовича Якутовича – ілюстрації до повістей М.Коцюбинського «Fata morgana» і «Тіні забутих предків», драм І.Кочерги «Ярослав Мудрий» і «Свіччине весілля», повісті І.Франка «Захар Беркут», творів В.Стефаника, М.Черемшини , М.Рильського, «Повісті минулих літ», «Слова про Ігорів похід». Георгій Якутович брав участь у численних республіканських, всесоюзних  і міжнародних виставках, був художником-постановником кінофільмів «Тіні забутих предків» і «Захар Беркут», науковим консультантом фільму Л.Осики «Камінний хрест».

Перша значна робота Г.Якутовича – ілюстрації до повісті М.Коцюбинського «Fata morgana» (1957). Вирішивши раз і назавжди, що книжкова графіка – це не механічне відтворення тексту, не просвітницька робота з малоосвіченим читачем, Якутович будує у книзі послідовний ряд образів, що розкривають «Fata morgana»  як історію людських характерів, книгу людських доль, що відтворили трагічні долі учасників революції 1905-1907 рр. Тому найважливіші для художника – аркуші, на яких бачимо героїв книги. У гравюрах «Андрій і Маланка Волики», «Андрій і Хома Гудзь», «Маланка», «Куркулі» та ін. постає Георгій Якутович – психолог, наділений даром тонкого прочитання авторських характеристик і вміння відтворити їх мовою мистецтва. В оформленні повісті митець знаходить свою глибоко індивідуальну образну графічну мову. Починаючи роботу над циклом «Fata morgana» , художник виконав кілька аркушів у техніці літографії, та невдовзі він звернувся до ліногравюри і саме в цій техніці зробив остаточний варіант оформлення. Ліногравюри Якутовича за принципом трактування форми побудовані на гострому контрасті чорного і білого з чітким виявом просторової глибини та обʼємності предметів. У них велику виражальну й конструктивну роль відіграє не кольорова пляма, а контурна чорна або біла лінія, що виявляє як великі форми, так і окремі деталі. В основі ілюстраційного циклу Георгія Якутовича лежить не повільний розповідний стиль, а глибоко продумане акцентування на вузлових етапах повісті й серйозна увага до психологічної та соціальної характеристики основних персонажів. Чимале значення в змалюванні образів Маланки, Андрія Волика, Хоми Гудзя, в розкритті основної ідеї твору художник слідом за письменником надає працьовитим мозолястим рукам, вміщуючи цей образ-символ і на суперобкладинці – простягнуті до сонця руки трударя. Пейзаж поряд із сюжетними ілюстраціями надає серії ліногравюр напруженого динамічного звучання.

В українській графіці кінця 1950-х рр. цій праці Якутовича судилася не просто помітна роль.  Вона стала і вираженням духу часу і чи не найпомітнішою його подією. «Fata morgana»  Г.Якутовича переможно увійшла до численних вітчизняних і зарубіжних експозицій і тривалий час її називали серед найяскравіших досягнень радянської графіки.

Після  «Fata morgana» художник довго не береться за велику роботу, а згодом він відкриває для себе світ Карпат, повертається туди знову і знову в пошуках гармонії, прагнучи до єдності змісту і художньої форми. Щоразу на цьому шляху митець досягає нових вершин. Наступна зустріч художника з творчістю Михайла Коцюбинського відбувається 1963 року, коли Якутович бере участь у зйомках фільму за мотивами повісті «Тіні забутих предків» на кіностудії ім. О.Довженка. Георгій Якутович став одним із співавторів шедевру українського поетичного кіно.

Михайло Коцюбинський, наділений тонким відчуттям прекрасного, побачив у Карпатах чарівний світ, зовсім не схожий на звичну йому Наддніпрянщину. Письменникові надзвичайно важливо було відобразити дивовижне життя гуцулів, їхню мову, ліс і гори, тяжку працю лісорубів і вівчарів, барвисті свята і криваві поєдинки – весь той уклад життя горян, що складався протягом століть.

Ілюструючи повість «Тіні забутих предків» уже після роботи над фільмом, Георгій Якутович виділяє у ній вічне, загальнолюдське, а не локальне й етнографічне. Для нього важливішим було показати боротьбу двох начал: людське прагнення кохання, гармонії, краси і єднання з природою – і сліпа сила забобонів, жорстока влада минулого над сьогоденням, влада тіней – усе це приведене в ілюстраціях у трагічну єдність. Контраст стає основою пластичного вирішення книги. Її відкривають гравюри, пройняті рухом, сповнені повітрям і світлом, сповнені насиченим, багатим і мінливим життям форм. У них живе дух дитинства і молодості, любов і природа. Створюючи ці гравюри, художник бачить перед собою проблему простору. Вирішивши її, Г.Якутович втілює в них найголовнішу на той час для нього тему єднання людини з природою. У пошуках вирішення митець звертається до уроків В.Фаворського, і з гравюр «Іванко у горах», «Дитячі радощі», «Молитва пастухів», «Іван і Марічка» видно все те, що вони принесли йому і наскільки були для нього важливими. Художник будує ілюстрації на контрастах. Низка гравюр протилежна згаданим вище. Такими є «Іван і Палагна», «Похоронний обряд», «Смерть Івана», «Поєдинок», «На полонині», «Доїння овець», «Різдвяний вечір». По різному вони втілюють думку про владу минулого, звичаїв, забобонів – усього, що руйнує людське життя. Чим ближче до трагічної розвʼязки, тим сильніше трансформується простір і стає неживим і загрозливо неприродним. Так побудована гравюра «Смерть Івана»: у ній кімната з покійним, оточеним полумʼям свічок, і жінка, що завмерла у кутку, втрачає глибину, і нема вже близького і далекого, а лише низ і верх, площина, жорстко розкреслена прямими лініями підлоги, віконниць і лав. «Застосовуючи різні прийоми вирішення простору, домагаючись враження його нескінченності в аркушах, що відносяться до дитинства героїв, їхнього кохання, спілкування з природою, і, навпаки, підкреслюючи його замкненість у гравюрах, що зображують риси повсякденного побуту,  — я намагався розкрити основну думку повісті: протиставлення природності й гармонійності життя людини світові темних і таких, що призводять до загибелі, звичаїв та інстинктів», - свідчив сам Г.Якутович. Таким чином, ілюстрації до повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» відкривають її моральний зміст, вивільняючи його з побутової оболонки і залишаючи осторонь «обставини і місце дії», відзначаючи лише побіжно такий важливий для письменника «місцевий колорит».

Шукання гострої виразності форми у вирішенні книги знайшли найповніше втілення в ксилографіях до книги «Тіні забутих предків» (1966). Для ілюстрування  сповненого глибокої поезії й романтики твору М.Коцюбинського Георгій Якутович знайшов цілком нові образи й технічні засоби. Звернувшись до гравюри на дереві, художник з блискучою майстерністю відтворив яскраві, колоритні образи людей і екзотичної природи, поетичний зміст повісті, сповненої багатством фантазії, духом народних легенд і міфів, язичницьких у своїй основі. У композиціях, у характері графічної мови художник досяг цілковитої відповідності літературному тексту і стилістичним особливостям розвитку сюжету, змалюванню образів головних героїв та живої природи – лісів, гір, річок, населених злими й добрими духами. Г.Якутович напрочуд тонко зумів пройнятися язичницьким світосприйманням і образним мисленням гуцулів, символікою їхніх казок, повірʼїв та легенд. І це символіко-алегоричне втілення теми притаманне як гравюрі на суперобкладинці, так і фронтиспісу, чотирьом шмуцтитулам та десяти ілюстраціям.

Життя і побут гуцулів невіддільні від природи, і тому ця вікова єдність звучить лейтмотивом і в гравюрах Якутовича. В одних ілюстраціях, присвячених без журному дитинству і світлому коханню Івана та Марічки, сили природи зображені ясними, світлими, близькими людині, в інших – природа постає суворою і ворожою (всі ілюстрації, присвячені полонині). У чотирьох шмуцтитулах митець філософськи осмислює життя, прагнучи передати в усій широчині його плинність і незалежність від долі однієї людини. Характерними з цього погляду є перший шмуцтитул – «Іван та Марічка», на якому в різних планах зображено життя гуцула – дитячі забавки, юнацьке кохання, праця лісоруба і похорон, — і все це показано на тлі чарівної природи, у променях світлого сонця. Усім цим артистично витонченим гравюрам властиві ніжна сріблястість і світлість тональної сили та площинність просторового рішення, які сприяють гармонійній єдності гравюр з набірними полосами книги.

Георгій Якутович багато і плідно працював у галузі книжкової графіки. У його роботах найповніше виявилися новаторські прогресивні тенденції розвитку мистецтва книги, розуміння книги як цілісного художнього організму.

Кожна оформлена Майстром книга була етапом не лише у його власній творчій біографії, а й значною мірою визначала основні віхи розвитку європейської книжкової графіки.

«У культурі серед цілої генерації трапляються поодинокі імена, які неначе овиднюють свій час, стають, як тепер кажуть, культовими художниками, візитівкою культури. Як на мене, таким художником-графіком другої половини ХХ століття став Георгій Якутович», — писав про митця Роман Корогодський у статті «Поет образотворення, або долаючи четвертий поріг…» («Українська мова і література», № 7, 2000).

Творчий шлях Георгія Якутовича був складним і насиченим пошуками і відкриттями. Усе це він пройшов із гідністю великого художника, непересічного митця і справжнього українського патріота. В історії національної культури здобутки Георгія Якутовича стали духовним путівником і духовним джерелом для спраглих прийдешніх генерацій.

Тетяна Кузнєцова, завідувачка відділу музею М.Коцюбинсього

 




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 50 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/3 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість