1905 рік. Чернігів. Садиба на вулиці Сіверянській. У затишній кімнаті з роялем, у вікна якої заглядає квітучий сад, розмовляють двоє: знаний український письменник і молодий художник, котрий нещодавно повернувся з навчання у Краківській академії мистецтв і волею долі опинився у місті над Десною. Це знайомство стане знаковою подією для них обох, а дружні стосунки триватимуть аж до передчасної смерті письменника. Та крізь роки й десятиліття по тому художник ще не раз повертатиметься до такого рідного і знайомого йому образу старшого товариша: у портретах, марках, спогадах, літературних творах.

Ці двоє – Михайло Коцюбинський і Михайло Жук. Сьогодні ж, 2 жовтня, минає 140 років від дня народження талановитого художника, графіка, літератора, кераміста і педагога Михайла Івановича Жука – митця, котрий створив два прижиттєві портрети М.Коцюбинського і був близьким другом родини письменника. Про взаємини двох митців сказано і написано багато, проте є і маловідома сторінка з історії взаємозв’язків М.Жука з родиною Коцюбинських, що охоплює період від 1913 року і до 1964, коли відійшов у вічність і сам художник. Зокрема, окремі факти ми дізнаємося зі спогадів Ірини Коцюбинської та листів М.Жука до неї, написаних у 1955-1957 рр.

Образ М.Жука лишив виразний слід у пам’яті Ірини Михайлівни. Вона неодноразово згадує про нього як у контексті мемуарів про свого батька, так і у листі-спогаді про митця, написаному 1968 р. до Г.Бурда, який на той час працював над нарисом про художника. «…молодий чоловік з м’яким виразом обличчя, з трохи опуклими блакитними очима з кучерявим білявим волоссям, яке почало вже лисіти, відкриваючи високе чоло. Одягнений він був скромно в сіренький костюм», - таким запам’ятала М.Жука у день знайомства донька письменника, якій на той час було близько 6 років.

Разом з тим серед мемуарів М.Жука є згадка і про перше знайомство з Оксаною та Іриною Коцюбинськими під час одного з перших візитів до письменника: «Раптом з веранди до кімнати вбігло двоє дівчаток. В коротеньких сукенках, в білих сорочках з вишиваними рукавами (подільськими мотивами – чорне, з капочками червоного) і в жовтих парусинових капчиках на босу ногу. Одна з них чорнява – з червоною биндою на голові, а друга білява – з вінком із волошок.

Разом спинилися і мені же разом вклонилися.

– Це мої дівчатка…Оксана – до чорнявої, Орина – до білявої. А це Михайло Іванович. Привітайтеся. – Познайомив нас Михайло Михайлович.

Вони подали свої руки швидко, одна за одною. Надбігли з двох боків до татка і щось похапцем прошепотіли йому у вуха – одна з одного боку, а друга з другого. Посеред їхніх голівок лагідно всьміхається обличчя Михайла Михайловича. Він одвів їх руками трохи на бік і з тою ж посмішкою промовив: – Коли разом слухати на обидва вуха, то зрозуміти буває трудно… Та й при гостеві секрети неприпустимі…

– Ну тато, ну тато! – чорнява.

– Пхе! – білява.

Й випурхнули з кімнати так же швидко, як і з’явилися. В дальшому це моїх дві моделі, яких я малював – Оксану лише малою, а Орину малою й дорослою».

З часом Михайло Жук став добрим другом для дітей письменника. А портрети дівчат, створені ним того ж 1905 р., дійшли до нашого часу лише у вигляді фотокопій, зроблених колись їхнім творцем.

Після смерті М.Коцюбинського родина Жука підтримує зв’язки з дружиною письменника. У 1919 р., за погодженням з Вірою Устимівною, він публікує у «Літературно-науковому вістнику» листи, надіслані їй Михайлом Михайловичем. «Листи тата до мами були надруковані мною в журналі «Літературно-науковий вістник» за 1919 рік. Книжок цих я не маю, але гадаю, їх можна знайти в Київі в якійсь бібліотеці. По згоді з мамою – я використав лише те, що мало громадське значення (частину випустив сам, а частину за проханням мами). Мушу ще додати, що коректура листів дуже недбала і призводить часто до неприємних непорозумінь. Наприклад, є місце, де сказано (листи з лікарні у Київі), що «мушу встати, прибратися, поголитися», а там стоїть «помолитися». Ріжниця, як очевидно, вельми значна. Але кожний лист, що я їх мав, використаний мною» (з листа М.Жука до І.Коцюбинської від 22.11.1955 р.).

Живучи у Чернігові М.Жук продовжує традиції «літературних субот» Коцюбинського, організовуючи у себе «так звані «середи», куди збиралася творча молодь, письменники початківці. Серед них почесне місце займала поетеса Ладя Могилянська, Дмитро Тась, Аркадій Казка, Сергій Устименко, Микола Саєнко, Ананій Лебідь, Юрій Іванов, Віктор Коновал, Ліда Ліман та інші.

Я в 1924 році 2 рази була на цих середах, – згадувала Ірина Коцюбинська. Михайло Іванович читав на них свої твори. В той час він носив борідку, кутався в плед, а на голові у нього була тюбітейка». Того ж 1924 року М.Жук пише другий портрет Ірини Коцюбинської, фотонегатив з якого нині зберігається в нашому музеї.

Попри плин часу і суто людські тимчасові непорозуміння Ірину Коцюбинську і Михайла Жука усе життя поєднує пам’ять про Михайла Михайловича. Уже сам будучи старшим і досвідченішим другом, яким для нього свого часу став М.Коцюбинський, М.Жук ділиться з Іриною Михайлівною спогадами про роки його життя в Чернігові:

«Люба Орино!

На жаль сталося так, як я не сподівався. 7/ІХ мене викликали до школи, бо 10/ІХ наші учні мали їхати на село. Затримався я в школі до пізна. Тепер щодо твоїх прохань: щодо пенсіону бабуні, то про це я нічого не знаю. Щодо гімназій то було так – я викладав у гімназії Кузнецової (на Шосейній), де викладала й моя дружина. Гімназія Заостровської містилася на Гончій, а гімназія «Группы родителей» на Олександрівській. Гімназію «Группы родителей» прозивали в Чернігові «Гімназія глупых родителей» (там верховодив піп Адвокатов). Форма була – Кузнецової – червона, Заостровської – синя, а «родителей» - зелена. Від Кузнецової я перейшов до Єпархіальної жіночої школи, а дружина до Заостровської. Фото з татового портрету у мене немає (було, але розійшлося). Сфотографувати теж не маю змоги, бо портрет з красолею в Чернігові (Ваш будинок), а портрет олійний в Київському музеєві. Маю не дуже вдалу репродукцію на листівці, яку тобі посилаю. Гадаю, що ти можеш поставити питання перед Спілкою рад. Письменників, щоби вони подбали видати ці портрети в кольорових репродукціях. Я про це писав, але навіть відповіді не отримав. – Спробуй ще ти порушити цю справу. Що торкається мого фото, то можу задовольнити твоє прохання, але не знаю навіщо він тобі (себто мій портрет). […] Я буду дуже вдячний тобі, коли пришлеш мені фото з Чернігівської знімки (відкриття пам’ятника таткові). Це подія дуже видатна (особливо для тебе й для мене). Вибачай, що так мало написав тобі корисних подробиць, але в тому лише моя вина – мало я занотовував цих подробиць, а пам’ять за ці довгі роки затерлася так, що ледві можу доглянути щось реальне. Та ще на моє лихо – коли мене заарештували у 1931 році, то забрали багато книжок з автографами – татка, Нечуя-Левицького, Лесі Українки, Лисенка, Лепкого, Франка і багато інших, які я так і не отримав, а також записні книжки. Навіть те, що було, то загинуло по дурному.

Привіт тобі од нас усіх.

Міцно стискаю твою руку й бажаю доброго здоровия.

Михайло Жук» (з листа до І.Коцюбинської, вересень-жовтень 1955 р.).

А ще у листах М.Жука до І.Коцюбинської ми знаходимо особливі настанови, адже в них митець дає суттєві поради у справі написання спогадів про батька: «Я не зовсім ясно уявляю той плин, в якому ти гадаєш подати свої спогади про тата. Як бачу ти збираєш відомості, що нічого спільного не мають з твоїми спогадами, себто ти виходиш поза коло своїх спогадів. На мою думку, тобі треба зосередитись над тим, що відомо тобі з перших вражінь твого свідомого життя. Ти маєш в руках такий матеріал, якого ніхто не має й не може мати. Ти можеш вірно змалювати: тата, маму, бабуню, тьотю Лідю, тьотю Олю. Ти можеш змалювати все оточення тим, як ти сприймала його, - впливи тата на формування Вашої свідомості. Думки тата щодо тих людей, що бували у Вас. Взагалі ті будні життя, що оточували тебе в родині. Що ж може бути ціннішого за такий матеріал? А з того, що ти розпитуєш я бачу, що ти виходиш далеко за межі того, що ти могла спостерігати безпосередньо. Значить, що твої спогади будуть мати зовсім інший характер, виправлений спогадами інших. Таким чином цінність твоїх спогадів буде знижена. […] Ще раз підкреслюю, що ти маєш те, чого ніхто не може мати. І зовсім тобі непотрібні нічиї відомости, бо все те, що ти зберігаєш у своїй пам’яті найбільш цінне» (з листа до І.Коцюбинської від 17.10 1955 р.). Очевидячки, ці слова таки запали у душу Ірині Михайлівні, адже у «Спогадах і розповідях про М.Коцюбинського», що були опубліковані 1965 р., вона багато уваги приділяє саме своїм дитячим споминам і враженням.

Коли після смерті Хоми Коцюбинського 1956 р Ірину Михайлівну було призначено директором музею її батька, про що вона сповіщає і М.Жука, той, радіючи такій новині, разом з тим дає і свої поради з організації роботи музею: «Взагалі не можна «призначати» наукових робітників, себто робить їх за системою «наказу». Добрий музейний робітник – це повинна бути освічена людина, освічена не лише загальною освітою, а ще й освітою спеціальною по «музеєзнавству» […] Ти пишеш, що ти хвилюєшся, приймаючи таку посаду. Я тебе цілком розумію і вбачаю в цьому добру рису: що ти будеш керувати обережно, себто керуючи навчатися керувати. Вивчати не тільки матеріали, але й те, як їх популяризувати серед широкого кола відвідувачів. Як найліпше організувати таку популяризацію. Одним словом треба стати справжнім музейним робітником, яким ти ще сьогодні себе рахувати не можеш. Бути рідною дочкою М.М. Коцюбинського та В.У. – не значить бути добрим науковим робітником. Цьому ще треба навчитися і навчитися не аби як». (з листа до І.Коцюбинської від 15.07.1956 р.)

І Орина, як називав її М.Жук, будучи вже у 57-річному віці, вчилася, раз по раз звертаючись до старшого друга за спомином і порадою. Та й не лише листовно: «В Одесі у Михайла Івановича я була двічі, а саме в 1955 році. Тоді він мені показував сервізи його роботи і ми довго розмовляли з ним, згадуючи Михайла Михайловича. Останній раз я його бачила в 1963 році уже тяжко хворого, заросшого бородою. Це було в день народження мого батька (17.ІХ.1963 р.). Йому було приємно, що я в цей день завітала до нього. А в червні місяці 1964 року Михайла Івановича не стало».

В одному з останніх листів до Ірини Михайлівни, сповненому ностальгічних настроїв глибоко втомленої, розчарованої життям людини, Михайло Жук знову повертається у часи знайомства з М.Коцюбинським і створення дівочих портретів.

«Люба Орино!

Випадково знайшов останні дві відбитки твого та Оксаниного портретів. Вони датовані 1905 роком. Самі портрети десь погинули. Мені здається, що тобі приємно буде мати ці документи давно минулого. Особливість їхня та, що вони дуже подібні.

Як твої спогади? Чи пишеш, чи збираєш матеріал, чи ще що. А згадати є що. Бабуня, Лідя, татко, мама… […] Щоб увесь побут родинний повстав живим перед читачем. А хто ж може це зробити, як не ти, дитина своїх батьків, - тепло, чуло, сторінка за сторінкою. Серед того побуту оживе й той час громадського життя, яскравими уривками, тими уривками, що жила ними родина, - як раз період моїх портретів  - Орини та Оксани.

Я тоді Вам багато казок оповідав. Багато з Вами забавлявся.

Є ще у мене коротеньке оповідання, що зв’язане з Вашою родиною: зветься воно «Двоє». Це недуга таткова. Він і його слабість – «Двоє». Як сприймається цей другий в родині. Як трагічно закінчується їхній шлях для обох – небуттям. Зрештою це треба прочитати, а не переказувати. Я це оповідання нігде не друкував. Воно лежить і лежить, як і багато робот моїх лежить, поки якийсь випадок не знищує їх, скажемо, як Ваші портрети. Глупо правда?

Щіро стискаю твою руку й міцно цілую тебе.

Мих. Жук» (Одеса, 1957 6/ІІ).

Проте творчий спадок М.Жука, хоч і виявився розпорошеним по музейних і приватних колекціях, але таки зберігся донині. І до прикладу, сьогодні про взаємини між митцями та їх родинами досі нагадують численні портрети великого Сонцепоклонника та фотографії його родини, зроблені М.Жуком, книги з творами художника-літератора в меморіальній бібліотеці письменника, світлини з його образом у архівах Михайла та Ірини Коцюбинських і, звичайно ж, щирі листи до дочки письменника, з якою його поєднувала пам’ять і шана до людини, яка для їх обох мала надзвичайно велике значення.