19 жовтня 2015 року виповнюється 145 років від дня народження Хоми Михайловича Коцюбинського, культурного діяча, засновника меморіальних музеїв М. Коцюбинського у Вінниці і у Чернігові, молодшого брата класика української літератури.

Хома Михайлович народився у м. Вінниці 19(6) (ст. ст.) жовтня 1870 р. навчався у Шаргородській бурсі, потім – в Московському народному університеті ім. Шанявського на економічному факультеті.

Працювати почав у 1895 р., будучи студентом. Після закінчення університету 1896 р. переїхав до Санкт-Петербурга, де вступив на посаду бібліотекаря Міністерства фінансів. Одночасно був "членом-соревнователем" "Вольно-экономического" і "Географического обществ", попечителем "Отдела защиты детей от жестокого обращения", "Приюта-общества попечения о бедных и больных детях". Прислужився Хома Коцюбинський і українській справі. В цей час він був членом і деякий час секретарем "Общества издания общеполезных дешевых книг на украинском языке". В січні 1901 р. за розпорядженням градоначальника Петербурга генерала Клейгельса за участь в нелегальних гуртках (Гурток по розповсюдженню книг українською мовою), був висланий в адміністративному порядку на Волинь, де одержав посаду контролера горілчаних заводів при Волинському губернському акцизному управлінні, а з 1905 р. був призначений помічником наглядача "акцизных сборов" Волинської губернії.

У 1915 р. Хома Михайлович був евакуйований до Чернігова, де працював на тій же посаді в Чернігівському Акцизному управлінні. З цього ж року призначений завідувачем інспекції дрібного кредиту по Чернігівській губернії. В 1917-1923 рр. брав активну участь в громадському житті Чернігова. Організував профспілку "Фінконтруд", був головою комісії особового складу профспілки радянських службовців, членом правління "Сельхозсоюза" та ін. В 1923-1925 рр. працював директором 1-го зразкового дитбудинку кооперації в Києві. З 1925 по 1926 рр. уповноважений Всесоюзного Контрагентства Друку на Правобережжі України.

В цей час культурна громадськість Вінниці прагне вшанувати пам'ять видатного земляка, а саме створити меморіальний музей на місці хутора Абазівка, де мешкали Коцюбинські. Згадував про цей хутір Хома Коцюбинський в спогадах "Рід М. Коцюбинського": "На початку ХІХ ст. дід наш з боку матері Максим Абаза, якого, як розказувала мати за якусь провину було вислано з Санкт-Петербурга, перебравшися до Вінниці, придбав на "Замосці" хутор на полі, оселявся там і назвав його "Абазівкою". Межі Абазівки були з одного боку Стрижавська дорога (теперішня вул. Максимовича), а з другого боку Липовецький шлях (вул. Раковського). Будівель в садибі було сім, а саме: хата, комора, стайня з воловнею і дровником, хлів, клуня, шопа і стодоля. Також була на обійсті й криниця. В діда було п'ятеро дітей: Андрій, Олександра, Мар'ян, Марія та Ликера. Через деякий час троє старших дітей відокремилися від родини на самостійне життя: Андрій подався до Америки, Олександра вийшла заміж до Волочиська, а Мар'ян виїхав кудись до Росії на посаду. Вдома залишилися двоє найменших: Марія яка вийшла за Блоневського і Ликера – за Коцюбинського. Дід розділив між ними хутір уздовж: лівий бік, що виходив на Стрижавську дорогу Блоневській, а праву – на Липовецький шлях – Коцюбинській. По смерті діда тітка Блоневська перейшла до своєї хати, а в новій залишилися наші батьки".

Першим хто розпочав справу увічнення М. Коцюбинського, був викладач літератури Вінницького Укрпедтехнікума О. Троцюк. Він зібрав серед старих мешканців відомості про Коцюбинських, які опублікував в 1925 р. в журналі "Шлях Освіти".

У 1925р. Хома Михайлович приїхав до Вінниці в службових справах і завітав до свого колишнього будинку, де минуло його дитинство. Побачене вразило його, повне запустіння садиби, хату не одразу можна було впізнати. Починаючи з жовтня цього ж року Хома Михайлович бере активну участь в організації комісії по увічненню пам'яті М. Коцюбинського.

Ще з 25 вересня 1924 р. за постановою Подільського губкому КП(б)У хату М. Коцюбинського було оголошено пам'яткою старовини і взято під державну охорону. 10 березня 1926 р. утворено комісію для увічнення пам'яті письменника, відповідальним секретарем якої було обрано керівника Вінницької філії бібліотеки ВУАН і науково-краєзнавчого "Кабінету виучування Поділля" В. Д. Отомановського, історика за фахом. Ремонтні і реставраційні роботи почалися проводитись під керівництвом Хоми Михайловича, колишнє обійстя Коцюбинських на той час змінилося. В 1897 році важка матеріальна скрута змусила Ликеру Максимівну (матір братів) розпродати остаточно хутір, в цьому ж році Коцюбинські назавжди виїхали з Вінниці.

Згадує Хома Михайлович: "До 1918 р. колишнє наше майно перейшло щось через десять рук, і останнім власником був Мендель Лернер, який побудував мурованого будинка на подвір'ї та миловарню в садку. За часу революції майно це було націоналізовано і віддано в оренду житловому кооперативу. Нещодавно миловарню вивласнено Лернерові, мурований будинок залишився в оренді житлокопа й надалі, а будинок де народився письменник з постанови Вінокрвиконкому взято під охорону. Також взято під охорону сарай (комора й дровник) і частина колишнього садка Коцюбинських. Згідно з постановою комісії для увічнення пам'яті М. Коцюбинського при Вінницькому окрвиконкомі, затвердженого президією хатина приведена в первісний вигляд".

В матеріалах фонду Хоми Коцюбинського зберігається лист Вінницької філії ВУАН "Кабінет виучування Поділля" від 11 вересня 1926 р. до Хоми Коцюбинського: "...Висоповажний Хомо Михайловичу! З постанови Комісії для увічнення пам'яті при Вінницькому ОВК Вашу кандидатуру виставлено на завідувача музеєм ім. М. Коцюбинського у Вінниці. Музей має бути відкритий першого жовтня будуючого року". Протягом року відбувався ремонт будинку і облаштування садиби. 8 листопада 1927 р. відбулося урочисте відкриття літературно-меморіального музею М. М. Коцюбинського. Почалась важка щоденна робота по впорядкуванню музею. Хома Михайлович передав музею родинні фото, книги з автографами Михайла Коцюбинського, створивши тим самим першу експозицію музею.

Важливою справою, яка стояла перед Хомою Михайловичем було відновлення садиби. Михайло Коцюбинський був пристрасний садівник на Абазівці поки він там жив, виплекав десятки різновидів квітів, дерев, до традиційної флори регіону Михайло Михайлович із Криму привіз субтропічні – тамариск, магонію падуболисту, екзотичні агави. За роки перебування Абазівки в чужих руках, багато чого загинуло.

Хома Коцюбинський, сам будучи шанувальником садівництва, завзято взявся за цю справу. Незабаром відновлений садок і клумби з квітами радували відвідувачів музею. Хома Михайлович прагнув, щоб Вінницький будинок-музей М. Коцюбинського, окрім освітньої функції, став науково-методичним центром по вивченню спадщини письменника. Серед документів Х. Коцюбинського зберігається невелика афіша будинку-музею М. Коцюбинського 1920-х рр., де міститься інформація про існування при музеї консультативної допомоги з усіх питань «коцюбинськознавства».

Неодмінною помічницею Хоми Михайловича була дружина Катерина Яківна Коцюбинська, яка разом з чоловіком створила першу експозицію музею, проводила викладацьку і екскурсійну роботу, була автором двох путівників по музею М. Коцюбинського в Вінниці. На початку 1930-х рр. перебувала на посаді директора музею. Справа полягала в тому, що Хома Коцюбинський залишався директором, але вже цілого заповідника-садиби. Думка утворення заповідника ім. М. Коцюбинського у Хоми Михайловича виникла в кінці 1920-х рр. В архівних документах зберігається чернетка викладених думок Хоми Коцюбинського по створенню заповідника: "...З організації музею М. Коцюбинського для широкої культурної роботи та зв'язку з трудящими, виникла думка утворити з колишньої садиби Коцюбинського заповідник з низкою дитячих культурних установ та громадських організацій, щоб разом з популяризацією творчості Коцюбинського передати оточення, в якому ріс і формувався Коцюбинський як громадянин і письменник. В першу чергу в Заповідник, під який відходить цілий квартал з будівлями на ньому, має бути утворення товариства друзів заповідника Коцюбинського до якого шляхом вербування мають бути притягнені робітники з підприємств, та наукові робітники. Головна мета товариства під керівництвом музею (проводити) роботи серед дітей, для усвідомленнями ними значення творчості М. Коцюбинського..." В період керування Вінницьким будинком-музеєм, Хома Михайлович провадив науково-дослідні роботи по вивченню життя і творчості М. Коцюбинського. З-під його пера вийшли численні спогади, нотатки, статті про М. Коцюбинського: "Моя остання зустріч з братом – Михайлом Коцюбинським", "Рід М. Коцюбинського", "Спогади про ранні роки М. Коцюбинського", "Коротенька історія будинка-музею Михайла Коцюбинського", "Заповідник М. Коцюбинського".

Згодом Хома Коцюбинський прислужився пам'яті брата і на творчій ниві: за його авторством вийшов сценарій опери "Фата Моргана", а в співавторстві з Н. Скорульскою написав лібрето балету "Тіні забутих предків" за твором Коцюбинського.

У 1934 р. Обласний відділ народної освіти видав Постанову за №7 від 10.VII. "Про музей та Заповідник М. Коцюбинського", згідно з якою «...Завідувачку Вінницьким меморіальним музеєм тов. К. Коцюбинську, що не забезпечила політичного та наукового керівництва вважати звільненою з 20.VI. 1934 р...Зважаючи на те, що так званий Заповідник М. Коцюбинського, що ним керує тов. Коцюбинський Хома Михайлович фактично не існує та існування такого Заповідника одночасно з Меморіальним музеєм недоцільно, і лише зайві витрати, ліквідувати цей фіктивний заповідник і всю територію музею підпорядкувати директорові Меморіального музею тов. Р. Коцюбинському, на якого покласти і догляд за об'єктами, що мають меморіальне значення та знаходяться в околицях музею, а тов. Коцюбинського Х. М. з посади директора Заповідника звільнити з 10. VII. 1934 р.».

Так закінчилась діяльність Хоми Михайловича у Вінницькому музеї. Посаду директора обійняв Роман Михайлович Коцюбинський, молодший син Михайла Коцюбинського.

В тому ж році Хома Михайлович з родиною переїжджає до Чернігова для організації другого меморіального музею Михайлові Коцюбинському. Саме в Чернігів переїхав Михайло Коцюбинський з родиною в 1898 році і проживав там до смерті 1913 року. Родина у 1919 р. під час наступу денікінців виїхала з Чернігова. Перед від'їздом вдова письменника Віра Устимівна передала в Чернігівський державний музей ім. В. Тарновського рукописи М. Коцюбинського, його листування, бібліотеку в двох шафах, письмовий стіл та деякі дрібні речі письмового приладдя. З встановленням радянської влади в Чернігові, будинок перейшов у відання Чернігівського губерніального відділу народної освіти. Кілька років тут були розміщені дитячі будинки. В кінці грудня 1922 р. приїхала сюди із Сарапула Віра Устимівна, зразу ж захворіла на висипний тиф і померла в цьому ж будинку. Поховано її поруч з Михайлом Михайловичем на Болдиній горі.

Деякий час в будинку перебував клуб металістів, в 1928 р. проживали приватні мешканці, з 1929 р. обланаросвіта відкрила тут районну бібліотеку. В 1933 р. бібліотеку було закрито, і наказом Наркома освіти запропоновано відкрити музей М. Коцюбинського. Зі спогадів Хоми Михайловича по приїзду до Чернігова «...Чернигов встретил меня неприветливо, с таким настроением, что музея Коцюбинского здесь делать не нужно, и что в этом доме будет клуб молодежи. Распоряжение правительства не признавали, но я все-таки утвердился в этом доме и приступил к упорядочению усадьбы. Дело подвигалось слабо, помощь местного руководства была вынужденной и то благодаря распоряжению центра. Границы усадбы были нарушены и к соседям отошло 1700 кв. метров земли. Весь сад при доме Коцюбинского был изрыт глубокими ямами, из которых брали песок для постройки домов и других надобностей. Дом требовал большого ремонта...».

З 1934 по 1935 роки Хома Михайлович разом з дружиною обладнував експозицію трьох кімнат меморіального будинку. Експонати були повернуті Чернігівським історичним музеєм згідно умови Віри Устимівни. Тривала робота по впорядкуванню садиби. 8 листопада 1935 р. було урочисто перерізано стрічку і перші відвідувачі зайшли до музею.

Наступного 1936 року Хома Коцюбинський відшукав у міській раді план садиби часів Михайла Коцюбинського і відсунув паркан садка зі східного і південного боку на історичні межі, в яри. Щоб уникнути обсипання горбка, було зроблено п'ять терас; для укріплення ґрунту насаджені відповідні дерева. На найвищому місці зроблено басейн, потрібний для поливання квітів. Була побудована оранжерея для переховування рослин та акліматизації рідких південних квітів. Впорядкований садок став візитівкою меморіального музею, приваблюючи численних відвідувачів. Хома Михайлович згадував "Усадьба превратилась в уютный уголок, в котором сохранившиеся после него растения обновлены и пополнены новыми. Через сад после музея проводились посетители, получалась своеобразная зеленая экспозиция. У людей почуствовался интерес к Коцюбинскому и трогательная любовь".

Благоустрій саду і оранжереї вимагав додаткових коштів, які міськрада Чернігова не завжди радо виділяла. Так на 1941 р. міськрада не запланувала коштів на фінансування оранжереї і квітника. Хома Михайлович звернувся до Інституту літератури УРСР з проханням посприяти у вирішенні цієї проблеми. Серед документів Х. Коцюбинського зберігся лист з Інституту літератури АН УРСР від 3 листопада 1940 р. до Голови Міської Ради депутатів м. Чернігова, з аргументованим обґрунтуванням необхідності існування квітника і оранжереї, як необхідної складової ілюстрування обстановки, в якій жив і творив Михайло Коцюбинський.

У 1939 і 1940 роках вийшли два путівники по Чернігівському музею М. Коцюбинського під редакцією Хоми Коцюбинського і Катерини Коцюбинської. Як згадував Хома Михайлович, наукову роботу в музеї вела дружина Катерина Яківна. Окрім авторства збірників по музею, вона була автором численних розвідок, статей, монографій по вивченню творчості Михайла Коцюбинського. Хома Коцюбинський цінував цей внесок дружини у діяльність музею, адже науково-творча робота надавала музею хоча б неофіційний статус науково-дослідного осередку з вивчення спадщини письменника. Так, деякі дисертанти, які займались темою М. Коцюбинського, консультувалися з Катериною Яківною, про це згадував Хома Коцюбинський у листі до голови комітету в справах культурно-освітніх установ УРСР.

Важливою справою, яку поставив Хома Коцюбинський на професійний рівень, було поповнення бібліотеки музею, укладання бібліографії творів М. Коцюбинського. Допомагав у цьому музею відомий український бібліограф, літературознавець Юрій Олексійович Меженко.

З листа Хоми Михайловича до Ю. Меженка «...Дозволяю собі звернутися до Вас в такій справі, ми видаємо повну збірку бібліографії М. Коцюбинського за 1938 – 1941 рр. і нам потрібна консультація, як і взагалі щодо розміщення матеріалів, які ми маємо з вирізок газетних та різних статей, де згадується ім'я Коцюбинського. Гроші на такі консультації в нас є, так що гонорар буде цілком пристойний. Звертатися до другорядних бібліографів ми не хочемо, тому і просимо Вас, Юрію Олексійовичу, чи не зберетеся Ви до Чернігова. Я пам'ятаю, що Ви мали в своїх справах бути в Чернігові. Як що буде Ваша згода і для цього буде потрібно звернутися з проханням до Вашої адміністрації повідомте, і ми тоді вживемо відповідних заходів... березень 1941 р.»

У 1939 р. на подвір'ї музею з'явилося погруддя Михайла Коцюбинського роботи скульптора Іллі Гінцбурга, з яким письменник познайомився, ще на острові Капрі.

Приєднання Західної України до СРСР стало нагодою подорожі Хоми Михайловича до Львова і Чернівців, де він зібрав новий матеріал для експозиції музею: це було головним чином листування М. Коцюбинського з І. Франком, В. Стефаником, В. Гнатюком, Л. Мартовичем. На основі цих матеріалів була поновлена експозиція, а Катерина Яківна підготувала свою роботу "М. Коцюбинський і Західна Україна". Переймався Хома Михайлович долею впорядкування могили письменника на Болдиній горі. В складі музею вона не перебувала, стояла на балансі в Чернігівській міській Раді. Неналежний стан могили, занедбаність, відсутність пам'ятника турбували Хому Михайловича. Про ці проблеми він нарікав в листі до голови Чернігівської міської Ради за 19 серпня 1940 р. «...До цього дозволю собі коротко нагадати історію заходів по впорядкуванню могили за останні шість років. Ще у 1935 р. я пропонував, крім побудови пристойного монумента, впорядкувати гайок, що оточує могилу. Околишні підприємства погодилися взяти участь в цьому починанні. Облвиконкомом було виділено в розпорядження міськради десять тисяч карбованців для перших заходів, але міська рада коштів цих не використала, а могила залишилась в такому ж стані. Після цього кілька разів я звертався з проханням передати могилу у відання музею, включивши в кошторис відповідну суму для впорядкування її, але й цього добитися не міг.

У 1938 р. міська рада наспіх зробила деякі незначні зміни, тобто оточили могилу дерев'яними парканами та зроблені стежки до могили. Дуже швидко все зроблено було попсовано і загиджено. Могила своєю занедбаністю жахає всіх, особливо приїжджих. Під час приїзду до Чернігова скульптора – академіка І. Я. Гінцбурга, я обійшов всі відповідні інстанції і пропонував скористуватися з його приїзду для побудови кращого пам'ятника на могилі М. Коцюбинського. Але моя пропозиція залишалась без уваги. Так залишалось і до цього дня...» Пізніше, 1955 р. на могилі постав пам'ятник М. Коцюбинському, автором якого став онук письменника Флоріан Коцюбинський. Хоча ця подія засмутила Хому Михайловича, так як місцева влада здійснила цей проект без його участі.

Налагоджену і плідну роботу музею перервала війна. Згадував Хома Михайлович: «Пришла гроза, началась война. Фонды музея до последней мелочи были упакованы, нам был обещан вагон для эвакуации. Заведовал эвакуацией 2-й Секретарь Обкома КП(б)У. Город пустел. Вывозили "все ненужное". Нам с классической очаровательной Черниговской улыбкой обещали дать все возможное, не забыть о нас. Настало 20 августа. В городе только завывали голодные оставленные хозяевами собаки, магазины опустели, мы сидели на своих ящиках. И вот является тот же заведующий эвакуацией и уже без очаровательной улыбки довольно грубо сказал: "Возьмите два маленьких чемодана и устраивайтесь в вагоне, где едут учреждения, другого места нет. Спешите спасать жизнь". На мой вопрос, что же делать с музейными ценностями, уже довольно грубо крикнул: «Черт с ними. Кому они теперь нужны». Только благодаря начальнику политотдела, человеку культурному, удалось получить 20-тонный вагон, в который мы погрузились, захватив еще две семьи из 6 душ. На линии мы простояли трое суток. Под бомбами и пулеметным обстрелом мы были подхвачены последним санитарным эшелоном и вывезены из линии огня. Направление взяли на Уфу, куда были эвакуированы Академия Наук УССР, Союз писателей и др. культурные учереждения...».

В Уфі музей увійшов до складу Академії Наук УРСР, саме тут вийшов третій збірник по музею під редакцією Павла Тичини. В 1943 р. Хому Михайловича нагородили орденом Трудового Червоного Прапора за видатні заслуги по увічненню пам'яті М. Коцюбинського. Хома Коцюбинський тоді ж знайшов чотирнадцять ящиків з матеріалами музеїв П. Мирного і В. Короленка. Забравши їх до своїх матеріалів, зберігав їх до повернення на Україну.

У червні 1944 р. музей повернувся з евакуації. Чернігів зустрів їх занедбаною садибою, пошкодженими будівлями меморіального комплексу. Міська влада так само була непривітна до музею. На перших порах не вистачало навіть теплого одягу для працівників музею, а наступала зима. Так восени 1944 р. Хома Михайлович пише листа до українського літературознавця Д. Косарика, який на той час працював в Інституті літератури: «Тепер пишу не лише від себе, але й від всіх співробітників музею. Іде зима, а всі вони роздягнені, а сторож ходить без підошов. Історичний музей, в якому як кажуть, більше співробітників ніж експонатів, одержав на всіх в достатній мірі одягу і взуття, а наші абсолютно нічого. Дуже прошу допомогти їм хоч подержаним одягом та взуттям. Списка при цьому прикладаю!» Д. Косарик відгукнувся на цей лист і допоміг працівникам музею теплим одягом.

Незважаючи на всі негаразди і післявоєнну розруху Хома Михайлович, застосувавши всі свої організаційні таланти, зумів в короткі строки відновити садибу і приміщення музею. Почалась кропітка щоденна робота. Налагодилось відвідування музею, яке на кінець 1940-х рр. навіть перевищило довоєнний рівень.

Проблеми при цьому не полишали музей. Перед директором стояв широкий спектр завдань: відновлення наукової роботи, збільшення фінансування і штату музею, поповнення новими фондами, забезпечення музею матеріальною базою, будівництво нового приміщення музею. Хома Михайлович невтомно закидав органи місцевої влади листами, якщо ж не реагували, звертався до центральних органів влади в Києві, відомих державних, культурних, громадських діячів.

Наглядною ілюстрацією слугує лист-відповідь Давида Копиці, тодішнього заступника міністра культури УРСР, до Хоми Коцюбинського. Ось деякі уривки з цього листа: «...Про збільшення асигнувань на Ваш музей, крім того, що Ви одержали на 1948 рік, нічого більше зробити не можна. Побачимо, що вдасться на 1949 рік. Але у зв'язку з цим, я хочу Вас запитати таке: якої думки Ви були б про передачу Вашого музею у відання Академії Наук УРСР. Якщо Ви б згодились, то можна було б підняти це питання...

...Про будівництво нового приміщення музею, треба ставити питання окремо, перед Чернігівською міськрадою і комітетом культосвітніх установ, які повинні запланувати це будівництво і домогтися введення його в план робіт по Держплану УРСР...

...Що стосується дрібніших Ваших прохань, чисто господарських, то я про це домовився з обкомом КП(б)У, і вони Вам повинні допомогти, по мірі їх можливості...» 16 червня 1948 р.

Незважаючи на свій похилий вік, Хома Коцюбинський з молодечою енергією і запалом продовжував свою музейну справу. Інакше працювати він не міг, його характер завжди був націлений на результат, подолання перешкод. Природні дані організатора дозволили Хомі Михайловичу, почавши з нуля невідому справу, вирости в професіонала музейної справи. Хома Коцюбинський задавав такий тон роботи, при якому музеї, котрими він керував, працювали і розвивались, всупереч всьому, що заважало їм працювати.

1946 р. Хому Михайловича нагородили медаллю «За доблестный труд», а 1955 р. літературна громадськість відзначила 85-річчя з дня його народження і 30-річчя праці по увічненню пам'яті М. Коцюбинського.

Незадовго до смерті Хома Михайлович в один із вечорів написав такий собі заповіт-настанову для своєї родини та колег по роботі: «Туда на землю: где настоящая жизнь! Дорогие мои друзья, товарищи и дети! Тело мое на постели, душа с вами, с вами все помыслы вокруг нашего чудесного уголка – усадьбы музея. Основное для меня порядок, красота. Это я люблю как и человека. Человека не только по облику, но и по его качествам. Я его люблю и страдаю по нем. Как старший в семье, прошу руководствоваться следующим: будьте дружны в работе, поддерживайте один другого и главное слушайтесь своего руководителя. Помните, что нет ни худшей ни лучшей работы: при хорошем выполнении они все хороши. Поэтому помните, что главный враг в нашей работе бурьян, а от него много других мелких. Работая на своем участке, помни и о других участках, чтобы на них ни произрастало. По окончании данной работы, не бросай своего поля не осмотренным и если заметишь беспорядок, не оставляй на после, устрани не уходя с места. По окончании рабочего дня, сообща огляньте сделанное и я уверен, что на чужом участке скорее обнаружить непорядок, который общими силами обязательно устраните не уходя с поля.

Сегодня я покричал на Марусю, сознаю свою неправоту, и каюсь - нехорошо я сделал, но я человек, которому свойственно ошибаться. 7 мая 1953 г.»

Помер Хома Михайлович Коцюбинський 2 травня 1956 року. Похований на старому цвинтарі у Чернігові поруч з дружиною Катериною Яківною, яка пережила його на 7 років.

Підготував Ігор Коцюбинський, 

директор Чернігівського літературно-меморіального

музею-заповідника М. Коцюбинського