1 листопада минає 160 років із дня народження самобутньої української поетеси, новелістки, вчительки, перекладачки, збирачки фольклору, активної просвітянки Людмили Олексіївни Василевської, відомої  читачеві з 1885 року як Дніпрова Чайка. Завдяки циклу ритмізованих мініатюр у прозі, написаних в імпресіоністичному стилі, вона увійшла в історію української літератури як перша письменниця-мариністка. Материнський і педагогічний досвід прислужився Л.Василевській у роботі над творами для дітей: казками, пейзажними віршами, оповіданнями,  пройнятими ідеєю добра, милосердя, любові, вірою в перемогу світлих сил, торжеством справедливості.

Шанувальниками таланту Дніпрової Чайки були видатні діячі культури: Іван Франко, Микола Лисенко, Максим Горький, Софія Русова, Борис Грінченко, Сергій Єфремов, Михайло Коцюбинський. У Чернігівському музеї-заповіднику письменника зберігаються листи Людмили Василевської до нього, автографи її віршів, рідкісні видання творів Дніпрової Чайки. В особистій бібліотеці Михайла Коцюбинського є кілька українських літературних альманахів з різножанровими творами Дніпрової Чайки.

Наприкінці 1886 року за редакцією Дмитра Марковича у Санкт-Петербурзі вийшов «Степ. Херсонський белетристичний збірник» (інв. № м/б 927). У ньому з 5 поданих Дніпровою Чайкою творів були вміщені 2 поезії: «Зірка» та «На лимані».

Знаменною подією в культурному і літературному житті стала публікація жіночого альманаху «Перший вінок» (Львів, 1887, інв. № м/б 918). Збірник містив прозові і поетичні твори Олени Пчілки, Лесі Українки, Наталії Кобринської, Уляни Кравченко, Дніпрової Чайки, Людмили Старицької, Ганни Барвінок та ін. – загалом 17 письменниць зі Східної та Західної України. Іван Франко у рецензії на «Перший вінок» відзначив з авторок-початківців «талановиту поетку, яка приховується за псевдонімом Дніпрова Чайка». Вимогливому критику лягли на душу всі 6 гарних віршів молодої авторки: «Пізно», «Сестрицям-українкам», «Нічною добою», «Безщасна», «Посуха», «Дівочий жаль».

2 грудня 1897 року у листі до Олени Пчілки, запрошуючи її до співпраці в «Літературно-науковому віснику» і пропонуючи залучати до нього українських письменників, Франко зазначав: «Особливо бажалось би мені бачити в ньому ім’я Дніпрової Чайки, котрої дзвінка ліра чогось замовкла…». В огляді «З останніх десятиліть ХІХ в.» (ЛНВ, кн.7 за 1901 рік) Іван Франко поставив Людмилу Василевську в ряд жінок «гарних, а то й дуже гарних талантів, які дебютували в українській літературі 1880-х років: Олена Пчілка, … Лариса Косачівна (Леся Українка), пані Василевська (Дніпрова Чайка), Людмила Старицька – все те імена, що сьогодні мають у нашій літературі добру марку».

За честь для себе і своїх видань публікувати різножанрові твори Дніпрової Чайки вважали редактори журналів «Правда», «Зоря», «Киевская старина», «Дзвінок», газети «Рада».

У томі ІІІ антології «Вік» (1798-1898). Українська проза з 80-х років ХІХ в. до останніх часів (Київ, 1902, інв. № м/б 161) на стор. 200 читаємо: «Року 1900 в чернігівському літературному збірникові «Хвиля за хвилею» надруковано «Морські малюнки» Дніпрової Чайки (усіх дев’ять) – поезії в прозі, що визначаються чудовою мовою та оригінальним складом і виявляють справжній талант поетичний».

«Буревісник» і «Мара» вперше побачили світ у цьому альманасі; «Скеля», «Суперечка», «Хвиля», «Тополі», «Морське серце», «Дівчина – чайка», «Дві птиці» раніше друкувалися у «Зорі», «Дзвінку» та інших виданнях.

«Морські малюнки» справили глибоке враження на сучасників письменниці: І.Франка, П.Житецького, Максима Горького. Сергій Єфремов уважав, що «…це з художнього боку справжні мініатюри, витончені до останньої рисочки й до останнього слова оброблені».

Михайло Коцюбинський на окремому відбитку журналу «Киевская старина» (К., 1902), в якому було надруковано «Дорогою ціною» (кн. 1, стор. 103-167), зробив напис: «Високошановній і талановитій авторці «Морських малюнків» - Людмилі Олексіївні Василевській, щироприхильний автор».

У бібліотеці М.Коцюбинського є ще такі цікаві видання з прозою і віршами Дніпрової Чайки: «Літературний збірник, зложений на спомин Олександра Кониського» (К., 1903, інв. № м/б 922), альманах «Багаття» (Одеса, 1905, інв. № м/б 848) і Декламатор «Розвага» (К., 1906, інв. № м/б 922).

Письменник мав у своїй книгозбірні тоненьку скромну книжечку (інв. № м/б 454) – раннє оповідання Дніпрової Чайки «Хрестонос». Твір позначений уявленням авторки про сільську громаду як втілення кращих рис народної моралі. Довіра громади послужила стимулом до духовного відродження сільського маляра-п’янички Гаврила, якому доручили почесну роботу – фарбувати церкву і встановити на ній хрест.

Плідна творча співпраця поєднувала Людмилу Василевську з Миколою Лисенком. З її голосу він записав багато народних пісень, поклав на музику поезії «А вже весна», «Нумо, нумо, збираймося», «Я вірую в красу», «Хіба тільки рожам цвісти», «Єрихонська рожа».

Однією з перших в Україні Дніпрова Чайка почала творити віршовані лібрето дитячих опер, в яких майстерно синтезувала досягнення фольклору: дум, обрядових пісень, казок, легенд. На її лібрето Лисенко написав низку комічних і фантастичних опер і опереток для дітей: «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима й Весна, або Снігова Краля», «Весна-красна» та ін. Найбільш популярною з них стала «Коза-дереза».

Восени 1890 року редактор львівського ілюстрованого художньо-педагогічного двотижневика для дітей «Дзвінок» Володимир Шухевич повідомляв Михайлові Коцюбинському: «… з 22 числа подам «Дніпрової Чайки «Козу-дерезу», котру яко оперетку з нотами  подам передплатникам на рік 1891 на премію». Ця комічна оперетка в одній дії була надрукована в №23 журналу «Дзвінок» того ж року (інв. № м/б 523).

«Коза-дереза» була не тільки оперою для дитячої аудиторії, а й твором, що вперше виконувався силами артистів-дітей у Києві, Херсоні, Чернігові. Ірина Михайлівна Коцюбинська писала у спогадах про батька «Тато»: «Йому дуже хотілося, щоб діти виступали на вечорах, грали в дитячих виставах, співали. Його дуже цікавило, чи співаємо ми у хорі в дитячій опері М.Лисенка «Коза-дереза», яку організували мама і тьотя Лідя в «Просвіті» (Спогади про Михайла Коцюбинського. Видання друге, доповнене. К, «Дніпро», 1989, стор. 93).

Родина Коцюбинських приятелювала з братом чоловіка Дніпрової Чайки головою правління Чернігівського селянського банку Сидором Олександровичем Василевським. На хуторі Вовча Гора поблизу Ладинки дуже любили гостювати у Василевських Юрко, Оксана, Ірина та Роман Коцюбинські з матір’ю і батьком.

У томі ІІ чотиритомного видання «Листи до Михайла Коцюбинського» (Ніжин, 2002, стор. 140-161) вперше оприлюднено 8 листів Л. Василевської до М.Коцюбинського з його архіву (№А-1555-1562). Епістолярії Дніпрової Чайки не датовані нею, тому науковці Чернігівського музею-заповідника М.М.Коцюбинського датували ці листи за змістом і віднесли їх до 1897-1907 рр. Від свого естетичного однодумця Дніпрова Чайка чекала слів поради, критичних зауважень або схвалення творів, надісланих нею до альманахів «Хвиля за хвилею» і «Дубове листя» (низка віршів і 2 невеличких оповідання «Сільський вольтер’янець» і «Чи сквиталися?»). Про «Хвилю за хвилею» вже йшлося раніше, а збірник «Дубове листя» (К, 1903), вийшов без творів Людмили Василевської.

Дніпрова Чайка висловлює свіжі враження від оповідання Панаса Мирного «Морозенко»», вміщеного в кн. 3 журналу «Киевская старина» за 1898 рік і «Української патріотичної думи» В.Самійленка «На печі», надрукованої в «Літературно-науковому віснику» (1898, кн.12), роздумує про долю тогочасної української преси. Добрим словом згадує письменниця Чернігів і любих її серцю чернігівців: подружжя Русових, Б.Грінченка, Ф.Шкуркіну-Левицьку, І.Шрага.

На смерть Михайла Коцюбинського Дніпрова Чайка відгукнулася телеграмою скорботи і співчуття його родині: «Прилучаюся до Вашої туги. Чудового художника, славного громадянина, прекрасну людину оплакую ревно».

Тетяна Кузнєцова, зав.відділу музею-заповідника  М.М.Коцюбинського