Літо – пік цвітіння багатьох квітів у садочку в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського. Нині гості музею можуть помилуватися красою розквітлих лілій. Їх тут дуже багато! Помаранчеві, білі, рожеві, червоні… Різні сорти і різні розміри. І всіх їх ви можете побачити зараз, завітавши до садиби Великого Сонцепоклонника. Тож запрошуємо вас відвідати садок у музеї Михайла Коцюбинського, прогулятися його стежками та зробити пам’ятні фото!

Лілія – дуже гарна і тендітна квітка, тому й не дивно, що наш народ придумав немало легенд про її походження. Одну із них ми пропонуємо вашій увазі.

Як виникли лілії?

Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час. Горіли села, голосили матері, просили захисту діти, а їх безжалісно рубали шаблями. Лилась кров, лились сльози. Старих людей убивали, молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в невідому країну.

В одному селі (а скільки таких сіл на широкій Україні!) росли і розквітали красиві вродою і станом чорноокі, працьовиті красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії. І одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопилися у бистрій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явились білі пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згарище на місці села. Наче злякавшись побаченого, невідомі квіти розцвіли яскравим, сліпучим цвітом.

Здавалося, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світло. А ввечері, із заходом сонця, ховаються від чорної ночі, закриваючись від усього світу.

Відтоді ці чудові, ніжні квіти, яких назвали ліліями, просинаються із сонцем і засинають із його заходом.