Різнобічна творча спадщина Бориса Дмитровича Грінченка є виявом його багатогранної обдарованості, широти духовних інтересів, активної любові до рідного краю і народу. Талановитий педагог, прозаїк, поет і драматург, перекладач і публіцист, організатор видавничої справи, лексикограф і громадський діяч підносив свідомість українців, стояв вірним Вартовим на сторожі рідного народу і його культури. 9 грудня виповнюється 160 років з дня народження Великого Українця.

«Справжня біографія Грінченка – то його невсипуща, безупинна, од першого виступу ще юнаком аж до останнього моменту, праця задля рідного народу, його повсякчасна готовність душу свою положити за трудящий люд. Замість сухих хронологічних дат бачимо в цій біографії довгу низку живих праць, що ними проложив у житті свою путь Грінченко», - писав його сучасник Сергій Єфремов.

У 1894-1902 роках Борис Грінченко з дружиною-письменницею Марією Загірньою і донькою Настею жив у Чернігові, працював у губернському земстві. В умовах фактичної заборони української книжки, обходячи цензуру і неймовірними зусиллями домагаючись мети.

Грінченко видав цілу низку україномовних книжок для просвіти земляків. Ця нелегка праця була розпочата ще на Слобожанщині, де Грінченки вчителювали раніше, але найбільш активно Борис Дмитрович видавничу діяльність провадив у Чернігові. Тут вдалося випустити у світ понад чотири десятки найменувань книжок. На той час у Східній Україні це було єдине видавництво популярної літератури для народу. Ця важлива сфера діяльності Бориса Грінченка пов’язана з ім’ям Івана Череватенка, який доручив своїм братам Степану і Миколі передати Грінченкові 1000 карбованців для видання дешевих народних книжок. Виховання через українську книгу було важливим принципом просвітницької концепції Бориса Грінченка.

Заповіт Івана Череватенка дав змогу реалізувати його «прагнення створити для співвітчизників саме українські книжки». Видавництво було розпочато 1894 року. Титанічну редакторську, коректорську, адміністративну роботу взяли на себе Борис і Марія Грінченки. Видання книг для народного читання за умов придушення усього українського було справою честі справжніх патріотів. Через однодумців і товаришів Грінченко поширював книжки серед сільського населення Чернігівщини, Київщини і Слобожанщини. Просвітянська праця подружжя Грінченків давала свої плоди.

Селяни-українці з ентузіазмом сприйняли появу книжок рідною мовою,  це спонукало Бориса і Марію Грінченків до продовження розпочатої справи, такої важливої для співвітчизників. За умов суворої цензури, тотальних заборон і переслідувань усього українського Борис Грінченко видав популярні нариси про Івана Котляревського, Євгена Гребінку, Григорія Квітку-Основ’яненка та інших діячів культури.

У Чернігові Грінченко створив і видав свої найвідоміші етнографічні праці. У 1898-1902 рр тут побачили світ «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях» у 3-х томах, «Каталог музею старожитностей В.В.Тарновського (1899), «Литература украинского фольклора (1777-1900 рр), збірки казок, байок і дум.

Плідна творча співпраця і змістовне листування протягом багатьох літ поєднували Бориса Грінченка з Михайлом Коцюбинським. У меморіальній бібліотеці останнього збереглися Грінченкові книжки «Драми й комедії», «Из уст народа», «Неймовірний, або Чоловік та жінка без віри не спілка: драма на п’ять дій», «Оповідання», «Пісні та думи», «Робінзон», «Хатка в Балці», збірники «Криничка», «Степові квіти», «Хвиля за хвилею», «Думи кобзарські», «Український декламатор», «Досвітні огні», альманах «Дубове листя», над створенням і випуском якого працювали Микола Чернявський, Борис Грінченко і Михайло Коцюбинський.

На Чернігівщині вдячні нащадки добре пам’ятають про титанічну працю Бориса Грінченка. У центрі міста на будинку колишньої земської управи на його вшанування встановлена меморіальна дошка, в незалежній Україні заснована обласна премія імені Бориса Грінченка.

Тетяна Кузнєцова, завідуюча відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського