Головна » 2017 » Лютий » 2 » Борець за правду: до 120-річчя від дня народження Євгена Маланюка
Борець за правду: до 120-річчя від дня народження Євгена Маланюка
10:33

Другого лютого минає 120 років з дня народження Євгена Маланюка. Він був поетом, публіцистом, есеїстом і літературним критиком. Та доля його склалася так, що йому довелося багато років поневірятися по чужих країнах. Незважаючи на це, душа письменника була завжди на Батьківщині, яку він оберігав своїм невсипущим словом. А поїздити по світу Євгенові довелося чимало! Був він і в Америці, в Чехословаччині, Німеччині, Польщі. Та серце його залишалося завжди вдома – в Україні.

Родина письменника

З’явився на світ Євген Маланюк другого лютого в Новоархангельську Кіровоградської області. Його батько працював учителем і займався просвітницькою діяльністю, був одним із ініціаторів відкриття гімназії. Він мав свою бібліотеку, яку з радістю читав Євген. Особливо йому подобалася рання творчість Михайла Коцюбинського, Івана Карпенка-Карого, історичні матеріали з «Русского архива», львівські видання журналу «Зоря».

Мама письменника була дочкою сербського військового. Її виховували як дворянку, дівчинка багато читала, особливо поезії. Можливо, її потяг до мистецтва передався і сину Євгену. Згодом він сам скаже, що успадкував від мами «дві речі: серце і мистецтво»

У Євгена Маланюка було два молодші брати – Онисим та Сергій. Від першого шлюбу тата була ще й зведена сестра Єлисавета.

Освіта

Спочатку Євген Маланюк навчався в земському реальному училищі в місті Єлисаветград (тепер – Кропивницький). Після його закінчення вступив до Петербурзького політехнічного інституту.

Але почалася світова війна. Щоб уберегтися від мобілізації на фронт, Євгенові довелося залишити цей навчальний заклад. Він став слухачем Військової школи у Києві. В столиці України письменник був недовго. Та це місто його надзвичайно вразило.

Доросле життя

У 1916 році Євген Маланюк закінчив Військову школу, отримав звання поручика. Того ж року юнака відправили на Південно-Західний фронт. Він командував кулеметною командою другого Туркестанського стрілецького полку. Та сталося так, що його арештували й тримали під вартою.

Почався період анархії, хаосу, коли чи не щодня змінювалася влада – одних арештовували, розстрілювали. На зміну їм приходили інші. Центральна Рада перестала існувати. Очолив країну Павло Скоропадський. А коли влада перейшла до Директорії, Євгена Маланюка призначено ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, який невдовзі помер.

Життя – це творчість

Відтоді Маланюк потрапив у вир життєвих подій, що закружляв його із неймовірною силою. Врешті-решт, доля закинула Євгена за кордон. Маланюка інтернували. І увесь цей час він неймовірно сумував за своєю Батьківщиною, підкреслював свою приналежність до України.

Внук кремезного чумака,

Січовика блідий праправнук, –

Я закохавсь в гучних віках,

Я волю полюбив державну.

Свій сум і тривогу він викладав на папері. Перебуваючи у місті Каліш, що в Польщі, Євген Маланюк писав і друкував свої твори у журналі «Веселка». У його творчості часто можна зустріти суперечливі думки. Він то ствердно говорив, що український народ ще підніметься з колін і покаже своє «я»:

Та ти – не виграшка природи,

Не примха лиш земних стихій –

Ти не загинеш, мій народе,

Пісняр, мудрець і гречкосій.

А інколи втрачав надію на таке бажане визволення:

Гноблять, калічать, труять рід,

Ворожать, напускають чари,

Здається, знищено вже й слід,

Лиш потурнаки й яничари.

 

...вороги не згинуть, як роса,

Раби не можуть взріти сонця волі…

В 1925 році світ побачила збірка творів письменника – «Стилет чи стилос», а в 1926-му – «Гербарій». У збірці «Стилет чи стилос» Євген Маланюк намагається знайти відповідь на одвічне питання: що могутніше, важливіше: сила, дія, боротьба чи поезія, творчість? Що допоможе швидше дійти до омріяного щастя? Про це говорить і сама назва збірки. Адже стилет – це ніж, а стилос – перо, паличка для писання, яку використовували у давнину. Отож що переможе: холодна зброя чи могутнє слово письменника?

Письменник не міг втримати своє палке слово, коли з життя йшли видатні люди. Після розстрілу Миколи Гумільова Маланюк написав такі рядки:

Бідний брате! Дні твої намарне

Пропадали в фінських болотах…

Чом не породила інша мати…

Ти б не взнав пекучих віч Ахматової

Й кулі юди від руки раба.

Серце ж самого Євгена Маланюка зупинилося 16 лютого 1968 року. Тоді він був у Нью-Йорку. До останнього дня письменник намагався вести активний спосіб життя. І навіть придбав квиток на виставу ввечері 16 лютого. Та переглянути її йому не судилося. Вдень цього дня письменника знайшли мертвим у його ж помешканні. Під час похорону друзі по перу не стримували сліз і зачитували поезію свого товариша.

Марія Порошенко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 221 | Додав: Kotia | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість