Після повернення з останньої подорожі до Криворівні влітку 1912 року Михайло Коцюбинський тяжко мучився від загострення хронічних захворювань і майже не підіймався з ліжка, як писала його донька Ірина Михайлівна в книзі «Спогади і розповіді про М.Коцюбинського» (стор. 187). Далі читаємо: «21 жовтня [старого стилю] мама повезла хворого батька до Києва, щоб покласти його, за порадами лікарів, до клініки професора Образцова.

Спочатку тата помістили до незручної загальної палати, а згодом перенесли до окремої палати №9, де йому було далеко спокійніше і зручніше. Найкращі лікарі й професори Києва – Образцов, Стражеско, Рафієв, Фаворський, Яновський – лікували батька. Він тяжко страждав від гнійних пухирів у роті, які викликали ліки, що давали йому в клініці, рятуючи серце. І яких тільки мук не терпів він в ім’я життя. Він кричав годинами від нестерпних болів, але вірив у чудодійну силу медикаментів.

Мама, не дивлячись на невдоволення земського начальства за її часті відлучки до Києва, неодноразово їздила до нього, чергуючи біля нього по 3-5 днів, не залишаючи ні в будні, ні в свята. Ми писали йому теплі листи, щоб зігріти хворого нашою любов’ю. Через знайомих, яким траплялося відвідувати Київ, передавали цукати з фруктів, які готувала тьотя Лідя, виноград, цікаві книги, квіти. Та й київські знайомі батька не забували хворого письменника».

Найчастіше відвідували Михайла Михайловича студенти і випускники університету: С.Устименко, М.Любинський, Є.Кротевич. За кілька днів до власної кончини побачився з товаришем М.В.Лисенко. В.Леонтович, Є.Чикаленко, В.Симиренко, В.Шухевич, В.Боровик, як видно з листів письменника до дружини, неодноразово навідували Михайла Михайловича. «До мене приходять гості, вчора була Русова, Чикаленко, Черняхівські, принесли квіток», - ідеться в одному з листів М.Коцюбинського до В.Коцюбинської. Згадував також він про візити І.Шрага, братів Грушевських та ін., про те, як В.Леонтович балує хворого фруктами, ікрою, квітами: «Од 3 до 6 ходять до мене гості і носять квітки. Стоїть уже на столі аж 10 хризантем ріжних кольорів і гладіолуси» (лист М.Коцюбинського до дружини від 9 листопада 1912 р.)

Умови, створені для хворого в клініці, були якнайкращими, а персонал був дуже турботливим. Про суттєві деталі перебігу лікування дізнаємося зі спогадів головного асистента клініки Василя Парменовича Образцова Миколи Дмитровича Стражеска, якого письменник називав «найбільшим спеціалістом у Києві по сердечних хворобах». Стражеско вважав, що Коцюбинський – найкращий майстер українського художнього слова. Глибоке враження на лікаря справили твори «Fata morgana», «Сміх», «Persona grata», «Intermezzo».

«Прийнявши хворого в клініку, я вжив заходів, щоб  надати йому якомога більше вигод. Умістив його до окремої найвіддаленішої від галасу кімнати, до палати №9, де було досить повітря, крізь вікно, що виходило на Бібіковський бульвар [нині – бульвар Шевченка], було видно Володимирський собор, клаптик синього українського неба, а ранком заглядало сонце, що його, як виявилось, так любив Коцюбинський.

Оглянувши разом з професором В.П.Образцовим хворого, ми визнали, що стан здоров’я його дуже загрозливий – складна вада серця, міокардит з гострим загальним порушенням кровообігу і застійними явищами в легенях та печінці, значна набряклість. Постійна задуха і безсоння виснажували хворого і часом позбавляли його того оптимізму, який взагалі був такий властивий Михайлові Михайловичу. Довелося призначити хворому суворий режим, посадити його в крісло, бо лежати він не міг, давати багато всіляких ліків, а на ніч морфій, який тільки й давав можливість заснути йому на кілька годин» (М.Стражеско. «Великий життєлюб»).

Оскільки візити знайомих втомлювали хворого і заважали лікуванню, замість частих візитів друзів Стражеско мусив запропонувати свої лікарські візити двічі-тричі на день. Професор Образцов бував у палаті №9 щодня. Крім того, до пацієнта було ще приставлено клінічного ординатора Мустафу Рафієва і спеціальну сестру.

«Лікарі про мене дбають, часом вдень буває у мене 5 лікарів (Образцов, Стражеско, Рафієв (той 2-3 рази в день), Соф’їн і Петровський)», - ідеться в одному з листопадових листів письменника до дружини. Вірі Устимівні хворий чоловік особливо детально розповідав про зміни в самопочутті.

Письменник мріяв про те, аби на Різдво або на Новий рік бути вже вдома. У січні хворому дозволили короткі прогулянки надворі. До нього востаннє навідався брат Хома Михайлович: «Я приїхав візником, і ми 10 хвилин тихою ходою проїхались Володимирською вулицею. День був чудовий, тихий і досить теплий, але Михайло Михайлович стримувався і за всю дорогу не сказав ані слова. На сходи його внесли на кріселку, лікар оглянув його і сказав, що все гаразд. «Скоро в Чернігів поїдемо, - додав він із доброю усмішкою» (Х.Коцюбинський. «Моя остання зустріч з братом»).

Одужання М.М.Коцюбинського просувалося повільно. Передбачаючи рецидив, Стражеско почав готувати хворого до виписки. На початку лютого 1913 року письменника перевезли з клініки додому. Двічі, у лютому і квітні, виїжджав до Чернігова для консультації М.Стражеско. Востаннє – за кілька днів до смерті Михайла Михайловича. Письменник завершив свій земний шлях 25 квітня 1913 року.