Головна » 2019 » Січень » 12 » «Безкомпромісний бард революції»: до 125-річчя від дня народження Василя Елланського
«Безкомпромісний бард революції»: до 125-річчя від дня народження Василя Елланського
18:58

В житті горю... Життя люблю –

І лоскіт сміху, й терпкі сльози,

І кожну радощинку п’ю,

Як сонце п’є ранкові роси.

Ці поетичні рядки належать перу Василя Михайловича Елланського, знаного під літературним псевдонімом Еллан-Блакитний. Хоча «знаний» – це, мабуть, занадто гучне слово: ця неординарна постать донедавна залишалася недостатньо поцінованою, несправедливо опинившись на маргінесі уваги пересічного читача. Поет. Публіцист. Голова колегії Державного видавництва України. Редактор газети «Вісті ВУЦВК», сатиричного журналу «Червоний перець», першого громадсько-літературного двотижневика «Всесвіт». Один із засновників і голова Спілки пролетарських письменників «Гарт». Культурне життя України 20-х років ХХ століття важко уявити без цієї багатогранної особистості – Василя Еллана-Блакитного, від дня народження якого сьогодні, 12 січня, минає рівно 125 років.

Отож В. М. Елланський народився 12 січня 1894 році в с. Козел (тепер – Михайло-Коцюбинське) на Чернігівщині в родині священика. Навчався в Чернігівській бурсі (1905–1910 рр.), а потім (упродовж 1910–1914 рр.) – у духовній семінарії. Василь належав до кола тієї чернігівської творчої молоді, яка зростала та шукала себе в житті й літературній діяльності під впливом та керівництвом Михайла Михайловича Коцюбинського. Юнак відвідував знамениті «суботи» у вітальні Михайла Коцюбинського. За спогадами сучасників (зокрема дочки письменника Ірини Коцюбинської), Михайло Михайлович звернув увагу на талановитого юнака та допоміг йому у формуванні творчого методу та входженні в літературний процес. Дружина Еллана-Блакитного Лідія Вовчик згадувала, що в їхній родині довгий час зберігався вірш Василя з правками, зробленими рукою Коцюбинського.

У 1914–1917 рр. здобував освіту в Київському комерційному інституті (економічне відділення), однак цей навчальний заклад так і не закінчив: юнака захопив вир революції, і він повертається до Чернігова, де бере участь в організації молодіжних гуртків.

Варто наголосити, що доля відміряла Василю Михайловичу неповні 32 роки життя (1894–1925 рр.), але він був безпосереднім учасником багатьох важливих подій в Україні. За часів Центральної ради Еллан-Блакитний потрапив до Лук’янівської в’язниці за антиурядову відозву «До робітників і селян України», пізніше брав участь у створенні підпільної друкарні в Одесі, очолив повстання проти гетьмана в Полтаві, а також під час наступу Денікіна керував київським підпіллям боротьбистів. Цих подій вистачило б, мабуть, на декілька життів – такою була та буремна епоха. І це був дійсно непростий час: хотілося б відповісти всім, хто зараз вправно оцінює та засуджує безпосередніх учасників тих подій, словами самого Еллана-Блакитного: «Таких, як я, – повірте, – тисячі. Коли це треба – ми можемо бути холодними, як камінь, і горіти, як вогонь. Але ми – живі люди. Живемо, шукаємо, учимось, помиляємось, виправляємо помилки, уміємо шльопать і по грязі, і по крові, вміємо любити все живе…» (із листа до матері).

Ім’я Василя Еллана-Блакитного з’явилося в українській літературі також у бурхливі роки громадянської війни. Його збірка творів «Удари молота і серця» була народжена революцією й побачила світ у 1920 році (хоча перші вірші були написані в юнацькі роки й датовані ще 1912 роком). Після 1921–1922 рр. ліричний голос митця поволі стихає. На тогочасні події він реагує переважно сатиричною поезією. Так, протягом 1924–1925 рр. Елланський видав три збірки віршованої газетної сатири – «Нотатки олівцем», «Радянська гірчиця», «Державний розум».

Варто пам’ятати, що Еллан-Блакитний був сумлінним будівником нової України та її національної культури, любов до батьківщини є лейтмотивом якщо не його творчості, то всього життя: «Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі. Я сію слова на нивах твоїх – посію слова, хай з них виростуть трави і квіти розквітнуть; а онуки на чоло тобі покладуть із них вінок…». Тож вшануймо світлу пам’ять вірного сина України!

А на завершення пропонуємо Вашій увазі декілька поезій Василя Еллана-Блакитного.

 

* * *

Самотності свавільно-гордий спів

Тайний вогонь, пекучий, красотворний

Несу й гублю у царстві снів –

І гине він в просторах горних...

О, скільки їх – моїх вогнів!..

Та іноді буває так шкода,

Що ти – стріла, не можеш зупинитись,

Що ти не можеш зажуритись,

Що ти не можеш заридать.

Чернігів, 1912 р.

 

Мій сад

Не знав блискучих фарб весни

Мій серед міста сад –

Припали пилом ясени,

Трава, лапастії клени

І осокорів ряд.

 

Я ще не був у тім саду –

Він рідкий і пустий…

Тоді до нього я піду,

Красу тужливу в нім знайду,

Як полетять листи…

 

Вогнем злото-червоних фарб

На сонці він горить,

Мов хтось розкидав цінний скарб…

Проходить лист осінній гарт

І з леготом летить.

 

Про доленьку свою лиху

Хапливо шепотить,

Неначе злодій у льоху,

Неначе хворий на духу,

Що хоче все відкрить.

 

Мій сад не бачив чар весни,

Не бачив мрійних снів –

І лиш співає восени

Червоно-жовтий лист кленів

Свій лебединий спів.

Чернігів, жовтень 1913 р.

 

Книжка життя

Обтріпались листи… палітурки подерлись,

Облиняли малюнки й слова,

Всі думки, що у ній, вже поблідли й потерлись…

А вона все жива і жива.

 

Цвіллю безвіччя тхнуть пожовтілі сторінки…

Я гортаю її нашвидку –

П’яним роєм проходять окремі картинки,

Без ладу і зв’язку…

 

Прогортав, продивився я більшу частину, –

Скоро, скоро кінець…

Але стій, почекай ще єдину хвилину,

Таємниці гонець!

 

Я знайшов прикінці кілька білих сторінок,

Кров’ю серця на них напишу –

Про життя будівничо-свавільного вчинок,

Чим живу і дишу…

Чернігів, листопад 1913 р.

Оксана Мазко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 26 | Додав: sunlight118 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість